Гірко плаче сьогодні Кривий Ріг, прощаючись з Володимиром Черниченком. Криворіжця убила російська ракета, коли він працював на екскаваторі на цивільному підприємстві. Володимир був ветераном війни, звільнився з армії і виховував з дружиною трьох синів. Чоловіку було всього 34.
Того фатального дня він підміняв свого друга на роботі. Вибух ворожого боєзаряду безжально обірвав його молоде життя.
У дворі будинку, де живе родина Черниченків, — плач і туга. Всі, хто прийшов провести загиблого в останню путь, кажуть: він був прекрасним батьком і чоловіком. Понад усе любив і цінував своїх рідних. Був надійним і чудовим другом. Захоплювався рибалкою, любив кататися на самокатах. Родичі, друзі й сусіди запам’ятали його працьовитим, усміхненим і привітним, завжди позитивним.
«Володя був чуйний і незлопам’ятний, — горює тітка загиблого, пані Віра. – У них з дружиною були дуже гарні стосунки. І дітей він так любив! Часто возив їх у парк Щастя на Східному, давав дружині час відпочити. Троє ж хлопців, енергії у них багато. Сина вчив їздити на екскаваторі. І внуком був гарним: бабусю хвору навідував у селі і допомагав їй. Любив свою роботу, знав її досконало».
Прикро вражена загибеллю Володимира його сусідка Олена.
«Вони тут майже три роки живуть. Завжди усміхнений, такий позитивний. Дуже любив своїх синів: і приголубить їх завжди, і поцілує. Він же воював, думаю, пекло пройшов. Але не розказував. Це така біда велика сталася. Дуже жалко і дітей, і дружину, не передати словами», — тихо промовляє пані Олена.
Кожна людина – це цілий Всесвіт для когось, смисл життя і майбуття. Наш біснуватий сусід приніс нам вже стільки горя, що не виміряти жодними мірками. Вічна пам’ять Володимиру! Багато сил і витримки його рідним, щоби пережити це горе…
