Історія павлоградки, яка вчиться жити з війною
Тамара Леонідівна все життя прожила у Павлограді. Вона не покидала рідний дім, але війна увійшла в її життя, залишивши невидимі рани, які не гояться роками.
— Коли почалося повномасштабне вторгнення, всі бігли ховатися в підвал. А я не могла. Мій чоловік був тяжко хворий, прикутий до ліжка. Я не могла залишити його самого навіть на кілька хвилин. Ми залишалися вдома. Єдиним захистом були дві стіни. Кожен вибух здавався останнім…
Вона й досі здригається від звуку сирени.
— Як тільки починає лунати тривога, серце шалено б’ється. Здається, ніби воно зараз вискочить із грудей. Особливо страшно було тоді, коли прилетіло зовсім поруч — у сусідній будинок. Від вибуху здригнулися стіни, а разом із ними — і душа. Після таких моментів дуже важко заспокоїтися.
Війна забирає не лише будинки — вона руйнує відчуття безпеки
— Я дуже переживаю за своїх рідних. У будинку батьків мого чоловіка від вибухових хвиль потріскалася стеля, пішли тріщини по стінах. Донька живе ближче до залізниці, і в її будинку теж з’явилися тріщини. Коли знаєш, що твої найдорожчі люди щодня перебувають під загрозою, неможливо бути спокійною.
Постійна тривога позначилася й на здоров’ї жінки.
— У мене серйозні проблеми із серцем. Лікарі навіть пропонували операцію, але поки що я не наважилася. Постійний стрес виснажує. Організм уже не витримує такого напруження.
Два роки тому Тамара Леонідівна втратила чоловіка. Тепер вона живе сама.
— Після його смерті дім став дуже тихим. Іноді ця тиша лякає навіть більше, ніж вибухи. Але я тримаюся заради доньки й онуків. Вони — моя найбільша підтримка.
Якось знайома розповіла їй про громадську організацію «Жінки Західного Донбасу», де жінки, які постраждали від наслідків війни, можуть отримати психологічну та гуманітарну допомогу.
— Я довго вагалася, але все ж прийшла. Це було приблизно два місяці тому. І зрозуміла, що зробила правильний крок.
На зустрічах Тамара Леонідівна вперше за довгий час відчула, що її біль розуміють.
— Тут ніхто не каже: «Не переживай». Тут кожна жінка знає, що таке безсонні ночі, тривоги, страх за дітей і рідних. Ми слухаємо одна одну, підтримуємо. І від цього стає трохи легше.
Особливу вдячність вона висловлює психологу Анатолію.
— Він допомагає нам зрозуміти, як жити зі своїми переживаннями, як не дозволити страху керувати нашим життям. Після занять ніби з’являється більше сил дихати, усміхатися, жити далі.
Сьогодні саме ці зустрічі стали для неї місцем, де поступово повертається внутрішня рівновага.
— Я знаходжу підтримку в людях, які поруч. У розмовах, у теплих словах, у заняттях із психологом. Коли бачиш, що ти не одна, що поруч є ті, хто переживає те саме, стає легше. Війна забрала у багатьох із нас спокій. Але тут нам допомагають знайти сили жити далі. І це безцінно.
В Павлограді ГО «Жінки Західного Донбасу» реалізують проєкт «Посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи (EMPOWER)».
Ініціатива фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Генеральним директоратом Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги та реалізується Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) GmbH.
