Понад 20 років Наталія Фоміна працює на Інгулецькому ГЗК у службі з виконання поточних та капітальних ремонтів. Справжня фахівчиня добре знається на тому, як довести усе до ладу. Її руки не бояться роботи, до того ж доволі вправні у шитті. З початком великої війни жінка виявила волю допомагати захисникам чим займається і до сьогодні.
Ще досить свіжі в нашій пам’яті відчуття і емоції перших днів та місяців повномасштабної агресії. Ажіотаж на покупку товарів першої необхідності, поламана логістика, зрив поставок найнеобхідніших продуктів, дефіцит амуніції для захисників. Тоді у наше донедавна мирне життя швидко увірвалися слова «плитоноска», «шолом», «розгрузка». Наталія Фоміна довго не роздумувала, чим бути корисною у тяжкий час, а одразу сіла за швейну машинку. Санітарні сумки, розгрузки, переноски для військових – у переліку її виробів було чимало корисних та затребуваних речей для захисників.
«Коли військові стояли на обороні міста, шиття було багато, бо були великі потреби. Волонтерили з подругою Оленою Васюк. Вона теж з Інгулецького ГЗК, працює там диспетчером у кар’єрі. Знаходили старі речі з міцної тканини, прали їх, розкроювали і відшивали різноманітні вироби. Підходив і робочий одяг, який йшов на списання. Потім стали замовляти піксель сафарі і дублерин. Зсередини підкладали плащівку, аби виріб не промокав», — розповідає деталі технології Наталія Фоміна.
Та не лише у волонтерському ательє проводила вільний час інгульчанка. Її часто можна було зустріти й у гуманітарному штабі, розташованому в Палаці культури «Інгулець». Там вона разом з усіма охочими й небайдужими плела маскувальні сітки для захисту особового складу та техніки ЗСУ. Та після неодноразових обстрілів житломасиву довелося шукати безпечніші місця для волонтерства. Наталія знайшла вихід, щоб продовжувати добрі справи.
«Разом з сусідами почали плести маскувальні сітки у підвалі будинку в якому я живу. Заздалегідь ми підготували його для перебування жителів під час повітряних тривог: розчистили й зробили доволі затишним. Облаштували там місце для плетіння сіток: поставили дерев’яні колоди й натягнули між ними дріт. Хочу сказати, що це тепер навіть зручніше, оскільки не потрібно нікуди йти. Спустилися в підвал й плетемо собі потихеньку», — ділиться Наталія.
Перед тим, як передати сплетені сітки захисникам, добрі руки загортають у них щось солоденьке чи тепленьке для воїнів. Цукерки, сухофрукти, горішки, в’язані шкарпетки, іграшки ручної роботи – невеличкі сюрпризи, що нагадали б їм про домашнє тепло. Уже у 2024 році волонтери сплели і передали на бойові позиції 13 маскувальних сіток.
А ще Наталія Фоміна розповіла, що наполегливо закликає родину своєї доньки, яка вже довгий час живе в Америці, не забувати української. За ініціативою бабусі з минулого року онуки регулярно відвідують онлайн-уроки з української мови. Репетитором у них є вчитель-мовник з Харкова. Та і сама Наталія спілкується із заокеанськими родичами виключно калиновою. Говорить, як би в кого не склалося життя, а забувати про своє походження і коріння не можна нікому, бо тільки так можна зберегти націю.
