Прихиливши коліно, живим скорботним коридором зустрічали земляки тіло воїна Сергія Байдака. Сьогодні криворіжці провели свого захисника у вічність. 41-річний боєць поліг 1 березня у донецьких степах, поблизу с. Новомихайлівка.
Сергій закінчив 126-у школу. Військову службу проходив у танкових військах. На війну пішов 13 жовтня 2022 року. Служив старшим солдатом у 81-й десантно-штурмовій бригаді. Отримавши на фронті поранення й контузію, Сергій Сергійович підлікувався, пройшов навчання у Польщі. За станом здоров’я, він перевівся у 33-й окремий інженерний батальйон — і знову встав у стрій оборонців.
Попрощатись з загиблим прийшло дуже багато людей. Їм важко повірити, що близьку людину вони більше ніколи не побачать. Залишаться лише спогади – теплі, добрі, щемливі.
«Ми росли разом, товаришували родинами, відпочивали сім’ями, з дітьми, — згадує подруга Юлія. — Про Сергія можна довго говорити: неймовірно порядна людина, яких мало, чуйний і життєрадісний, добрий, врівноважений, спокійний, найліпший товариш і чудовий батько. Він служив близько півтора року, був у гарячих точках. 1 березня він телефонував матері і сказав, що вирушає на бойове завдання. А вже 2 березня ми отримали звістку про його загибель. Сказали: хлопці потрапили під мінометний обстріл і атаку дронами. Ми його чекали додому, але дочекалися, на жаль, на щиті».
Олександрові не вистачатиме вірного друга й кума. «Золотою людиною», від якої ніхто й ніколи поганого не бачив, він називає свого товариша.
Утирає гіркі сльози й сусідка Зоя Павлівна, вона знала Сергія з 1971 року:
«Ці хлопці тут дружили, до школи разом ходили. Він такий був молодець: на двох роботах працював, ремонти гарні поробив. Дуже дочку свою Ірочку любив. Такий порядний був хлопець, на роботі був шанований. Батьки у нього гарні люди, дід з бабою все життя — на шахті Гвардійській. Сергій працював шофером на шахті, потім на ЦГЗК. Добре знався на машинах. Я його весь час підхвалювала, бо поважала».
Микола Юрченко був колегою Сергія. Вони познайомилися у 1995 році, коли Байдак прийшов у новий колектив.
«Добрий був хлопець, велика душа, помагав мені. Ми і з його батьком товаришували. Дуже не вистачатиме нам його. Чому гинуть кращі?..»
Вічна слава і шана нашому відважному земляку! Легкого спочинку тобі, солдате!
