Без обох ніг, але з неймовірною жагою до життя. Історія аеророзвідника Артема з Кривого Рогу вражає дивовижною силою волі й любові. 28-річний Артем Хребет — ветеран війни, має ампутацію обох ніг. Хлопець народився у Кривому Розі. У 20 років підписав контракт і служив прикордонником у Чернівецькій області. Звільнившись з війська, працював на складі, менеджером, торговим представником.
У 2022-му збирався виїжджати в Німеччину на роботу. Але вранці 24 лютого у країну увірвалась війна. Особливо переймався за маму й брата, які жили на Миколаївщині, бо ж південь був під постійними обстрілами.
«Я чекав виклику до військкомату, але його не було. Тому 14 березня прийшов сам: «Я старший сержант прикордонслужби, прийшов служити і захищати Україну. Тож швиденько оформлюйте мене», — пригадує Артем в інтерв’ю виданню «Телеграф».
Після навчання потрапив на Донбас, де долучився до аеророзвідки. У червні 2023 року Артем був важко поранений у боях за Луганщину. Того драматичного дня його батальйон вже повинен був виходити з «нуля».
«Та за декілька годин до виходу мені сказали, що треба все ж таки виїхати на позиції. У мене було відчуття, що щось станеться. Але треба було виконувати завдання», — каже боєць.
Втім, до позицій Артем з побратимами не встиг дістатися. Автівка потрапила під масований артилерійський обстріл. Від металу майже нічого не залишилось, та хлопці вижили.
«У мене був закон — постійно ввімкнені активні навушники. І коли ми потрапили під обстріл, саме це врятувало мене і побратимів. Тільки я залишився тоді при тямі і хоч трохи ще розумів, що відбувається, а хлопці вже відключилися», — розказує військовий.
На межі життя і смерті чоловік узяв себе в руки і вирішив діяти. Помацав ноги і відчув, що їх немає. Подумав: або я сиджу в машині, нічого не роблю і ми стікаємо кров’ю та гинемо, або я щось-таки роблю. Вибиратися з понівеченої автівки довелося навпомацки, і орієнтуючись за допомогою слуху, близько 400 метрів повзти до своїх. Та Артем упорався, врятувавши своє життя і побратимів. На шляху до стабпункту у нього почався жахливий біль. Крім того, Артем почув по радіостанції, що один побратим помер. Згарячу криворіжець намацав автомат, перезарядив його і спустив гачок. Але в ріжку не було патронів, і він вижив вдруге.
«Було досить важко прийняти нову реальність. Я взагалі думав, що більше ніколи не буду ходити, — каже хлопець. — З цього пригніченого стану витягли батьки та кохана дівчина Яна. Вона згодилась мене прийняти таким, яким я став. Дехто з родичів мені казав, що я більше ніколи не встану, але вона їм відповідала, що вона буде зі мною до кінця», — згадує ветеран.
Він набрався сміливості і у проміжку між операціями, прямо в лікарняній палаті, зробив коханій пропозицію. І вона сказала «так». Відтоді ветеран рішуче налаштувався якомога швидше вилікуватись та почати ходити на протезах. З головою поринув у спорт. Виборов медалі у жимі лежачи та ривку гир на змаганнях «Сильні України». Свої знання та досвід він застосовує, працюючи інструктором у школі операторів БПЛА.
«Нам треба знову максимально розвивати сферу аеророзвідки. Тому що без неї ми не переможемо росію. Аеророзвідка та артилерія – це зараз найважливіше. Коли згуртується нація, коли почне все працювати на війну, коли почне забезпечуватися максимально наше військо, тоді ми зможемо перемогти», — переконаний Артем.
