«Коли ти чекаєш 4,5 роки, то кожен дзвінок для тебе — це особливий день». Дружина нашого земляка, військового 17-ї окремої важкої механізованої Криворізької бригади Віталія Тітаренко, потроху звикає до думки, що чоловік нарешті вдома, що його вирвали із смертельних пазур російського полону. У російському полоні Віталія Тітаренка засудили до 27 років таборів.
Марина плаче, згадуючи увесь цей шлях але то сльози радості і неймовірного полегшення, адже найстрашніше — позаду.
«Ти нервуєшся, весь час переглядаєш ТГ-канали і ті, де ми дівчата між собою спілкуємось. Починаєш читати, що людям вже зателефонували, вони отримали смс і твоє серце обривається. Ти розумієш, що вчергове знову не ви, знову не твій рідний. І коли надія майже зникає, дзвінок від Об‘єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених. Щойно я їх почула, мені відразу стало все зрозуміло. Відразу сльози радості…»
Марина вже встигла коротко переговорити з чоловіком, усього 20 секунд. Тепер чекає, коли йому дадуть телефон, щоб Віталій зміг зателефонувати додому.
«Він сильно схуд, без волосся, немає багатьох зубів, але його теж переповнюють емоції, бо він вдома. Молодша донька теж розплакалась, старший — той більш стриманий. Але наші діти тепер чекають, коли зможуть його побачити і обійняти».
Насамкінець розмови Марина радить всім, хто ще чекає своїх рідних з полону – не опускати руки і не втрачати надію.
