«Я поклав ногу на цеглу і відрізав її ножем. Потім викинув ноги за вікно». Порятунок Костянтина Власенка — це історія, яка не просто сипле морозом по шкірі, а зносить дах. Військовий і журналіст Юрій Бутусов розповів про унікальну спецоперацію — порятунок повітряним дроном Gurzuf Defence бійця, який провів 491 день на позиції. Тяжкопоранений, без ніг, у дренажній трубі він продовжував виконувати бойове завдання.
Цей мужній і витривалий герой — наш земляк, криворіжець Костянтин Власенко. Ця подія залишиться у вічності, бо вона — про характер, волю до життя і порятунок своїх, — впевнений Юрій Бутусов.
491 день виконував бойові завдання воїн 2 батальйону 30 механізованої бригади. Його побратим загинув, і Костянтин залишився один. Після поранень криворіжець втратив обидві ноги. Йому довелося самому відрізати ножем свою поранену ногу. Ворог неодноразово закликав його здатися у полон, бо «він відрізаний від своїх, перебуває у російському тилу і рятувати його ніхто не буде». Але українські військові витягли свого товариша. Вперше у світі повітряний дрон прилетів за бійцем і вивіз його до нашого тилу. Сьогодні Костянтин — на лікуванні в шпиталі, оговтується від пережитого.
Костянтину Валентиновичу 49 років. До війська він пішов сам. Працював на Коксохімі у Кривому Розі, в кар’єрі ЦГЗК водієм 130-тонного БелАЗа. Коли побачив на вулиці ТЦК, під’їхав до них на машині і попросив у них повістку. Деталі карколомної саги свого порятунку він зі слізьми на очах розповів в інтерв’ю Бутусову.
«Мій побратим заступив на позицію «вертун», яку облаштували у бетонній дренажній трубі. Якось він пішов за посилкою і наступив на пелюстку, йому відірвало ступню. Коли його евакуювали, мені довелося підмінити. 10 місяців я провів у тій бетонній трубі, де можна було лише сидіти і лазити. Але ми з товаришем якось обжилися – навіть кухню облаштували під землею. Світло бачили лише в шпарину. Нас було двоє. Ворог наростив кількість «птахів» — небо стало «брудне». Хлопці йшли нам на заміну, але не доходили – гинули від дронів. Потім виходили інші хлопці за тілами — і теж гинули. Тоді я сказав, щоби більше не йшли за мною, краще я один загину, ніж стільки хлопців.
14 лютого нас затопило, і ми вилізли мокрі. Бахнув мороз. Наші м’язи стали дуже слабкі, ми повзли навкарачки. Щоб перепочити, знайшли розбиту школу і попередили командування. Але російська розвідка побачила, що нам скидають з дронів одяг та харчі. Росіяни почали атакувати — мені влучило в ногу. Але ноги були настільки відморожені, що я нічого не відчув. Ліву ногу перебило, а на праву я ще міг ставати. Потім наші скинули їжу. Коли я за нею ліз, підвернув і праву ногу, зачепився за арматуру. А побратим мій так їсти хотів, що таки поліз за тим мішком, розкрив його і заліз на побиту цеглу. Бетонна плита була зверху над ним. Тоді росіяни зробили скид з дрона — і ногу побратима зачепило. Він стогнав, але не міг нічого пояснити. Крові я не побачив, бо темно було вже. На ранок він помер, не врятував я його. Він загинув у свій день народження 16 лютого, у 50 років. Боженька зробив йому «подарунок», забрав до себе. Я його накрив, став на підвернуту ногу, взяв автомат і зібрав речі, які скинули наші. І тут росіяни скинули поряд якийсь динамік з записом: «Ми знаємо, що ти тут, твої товариші тебе не врятують. Ми не хочемо тебе убивати. Постав банку на вікно, і ми зрозуміємо, що ти готовий до полону».
Я їм відповів: руській корабель, йди… Наші теж бабахнули по тому динаміку. Тоді прилетів їхній великий дрон і знизився, щоб мене вбити. Я ліг на лівий бік, стиснув зуби і приготувався вмерти. Була детонація, я відчув: щось скрипить на зубах. Значить, я живий. А ця колонка все повторювала: здавайся. Потім був ще скид – всі плити поїхали на мене. Я поповз і знайшов укриття: чавунні решітки від печі. У ті дірки я й заліз. Там жив, хлопці їжу мені скидали, медикаменти. Я вів спостереження і доповідав все, що чую.
З ніг почали випадати уламки. Обидві розпухли, я повзав, ходити вже не міг. Відмерла ліва ступня, почалася гангрена. Коли була кровотеча, я наклав турнікет, а потім бандаж. А права просто висіла, але не боліла. Вона мені заважала, бо там суглоб прогнив. Шкіра злазила все далі і далі, і я зрозумів, що треба ногу відрізати. Поклав її на цеглу і відрізав ножем. Я викинув свої ноги за вікно. Це вже було навесні. А потім я побачив сотні метеликів над тим місцем, де валялися мої ноги. Я не розумію, як зараження далі не пішло. Хлопці скидали мені знеболювальні. Поступово все зажило, тільки кістка стирчала. Весь цей час я доповідав командуванню обстановку, спілкувався і радів, що чую голоси. Було дуже самотньо, але мене не кидали, думали про мене. Шоколадки скидали, цигарки дорогі, щоб побалувати. Дружина прислала посилку, і товариші мені скинули її. Не знаю, як вдалося не лише вижити, а й зберегти ясність розуму. Я ще багато чого не зробив, не встиг, мало уваги приділяв доньці. Про це тоді думав, хоча вже майже похоронив себе».
Врятували криворіжця дроном «Gurzuf Defence». Сержант Лисий сказав Костянтину, що його планують евакуювати. Скинули йому мішечок: сідло капронове з карабінами, телефон з інструкцією.
«Пілот Чорний написав мені інструкцію двома мовами: українською і російською. Я аж образився, це що таке? А він каже: та я думав, ти української не розумієш. Я заліз на дрон, причепився, все застібнув і сердечко їм показав. Страху не було, бо висоти я не боюсь. Боявся лише, щоб росіяни не збили над водою, бо плавати не вмію. Супровід у мене був – три птахи Вампіри прикривали. Одного з них ворог знищив, а решта вціліли».
Таким чином Костянтина витягли з села Петропавлівка, дрон переніс його через річку Оскіл до своїх. Це була неймовірна операція з грамотним плануванням та організацією.
«Спланував усе начальник розвідки Алекс. Я кожному вдячний, хто дотичний до мого порятунку. Побратимам з 92 бригади і дуже багатьом людям, яких я знаю і не знаю. Кожному б віддав частину себе», — каже криворжець.
