У Кривому Розі останню шану віддали молодшому лейтенанту Сергію Путінцеву на псевдо Путя. 20 жовтня при евакуації на Сумщині у машину, де перебував криворіжець, влучив російський «Ланцет».
Сергій боронив рідну землю ще з 2014 року, гнати загарбника з України пішов добровільно. Після Дебальцевського котла мав вагомі підстави списатися з війська за станом здоров’я. Але не став того робити. З початком великої війни знову взяв до рук зброю, служив заступником командира роти вогневої підтримки.
«Ніколи не забуду, як Сергій з хлопцями повернувся після важкого бойового завдання і до пізньої ночі ми говорили про все, що вони там пережили, — з тугою згадує побратима Вікторія Сімкіна. — Чимало було ситуацій, які могли стати останніми. Сергій тоді сказав те, що я запам’ятала назавжди: «Треба визначити для себе точку опори. Коли зовсім кепсько, коли здається, що це вже все, я уявляю, як приїжджаю в місто, купую величезний букет квітів і йду додому. Букет квітів — моя особиста точка опори. І це працює!» А зранку я прочитала коротке повідомлення від подруги: «Путя 200″… Вночі він не встиг схопитися за свою точку опори… Все сталося несподівано і дуже швидко».
У своїх гірких спогадах Вікторія згадала показову історію, про яку не знають навіть деякі близькі друзі в батальйоні «Арей». Сам Сергій ніколи не розповідав її. 4 роки тому одній 2-місячній дитині діагностували смертельну хворобу. Щоб врятувати дівчинку, потрібна була пересадка печінки. І Сергій став донором для крихітної Алінки. Тепер ця дівчинка росте здоровою дитиною. Завдяки йому.
Ось таких людей у нас відбирають скажені людожери-московити. Сьогодні Сергію принесли численні букети квітів. Але, на превеликий жаль, востаннє…
Вічна слава Героям і наша одвічна вдячність за самопожертву! Вони і є наша міцна, надійна точка опори…
