Ветерани російсько-української війни та їхні родини сьогодні зібралися тісним колом для спілкування й участі у психологічному тренінгу «Наслідки війни та способи їх подолання».
Фахові поради армійцям надавали Наталія і Олександр Саєнки – представники ГО «Рука підтримки» та проєкту «Я не один». Говорили про нагальні проблеми й потреби військових, адаптацію ветеранів до цивільного життя.
«Хочемо, щоби військові та їхні родини дізналися про їхні стани, а також як можна з ними ефективно впоратися, — пояснює клінічна психологиня Наталя Саєнко. – Я працюю з військовими з 2014 року, маю багато професійних здобутків і досвіду. Ми говоримо про те, як покращувати стан військових. ділимося конкретними вправами й практиками, як подолати виснаження та ПТСР».
Труднощів ветерани відчувають багато, починаючи зі зламаного фізичного, психологічного, ментального й психічного станів, пошуку нового місця в соціумі.
«Я працювала з бійцем 93-ї бригади «Холодний Яр». Він потрапив до нас у дуже важкому стані, мав поранення, уламок носить досі у скроні. Ходив-тримався за стіну, психологічний стан — важкий, тремор рук такий, що не може користуватися телефоном. Гостра реакція на голосний звук – підскакує навіть на гучне закриття дверей. Тому я прошу оточення: слідкуйте за звуками, бо для когось це травматичний досвід. У хлопців після контузії проблеми з барабанними перетинками. Ще одна важлива суспільна проблема, яку мені озвучив холодноярівець, – перехожі дивляться на воїна і намагаються відвести погляд. Це не етично. Їм треба просто дякувати, і це не важко робити», — каже пані Наталя.
Очільник проєкту «Я не один» Олександр Саєнко знає проблематику зсередини. Він і сам — ветеран війни, колишній розвідник. З військовими та їхніми рідними говорив про налагодження правильних взаємовідносин.
«Війна змінила і ветерана, і його близьких. Маємо сумну статистику: близько 60% розлучень у сім’ях армійців. А якщо немає міцної родини – немає й міцного суспільства. Ми хочемо допомогти подолати такі проблеми. Ведемо діалог, ділимось власним досвідом. Прагнемо показати ветеранам, що вони не полишені на самоті. Я сам до кінця ще не звик до нормального цивільного життя, ми все одно на війні, мозок — на війні, не можемо адаптуватися. Я пережив загибель брата на війні, мав проблеми з командуванням, що зараз становить чималу проблему в війську. Ці питання треба піднімати й вирішувати», — переконаний Олександр.
