Якби всі щиро вірили в нашу Перемогу, то вона була б ще ближчою
Світлана не належить до категорії ВПО. Вона місцева мешканка Павлограда, де проживає вже понад 40 років. Це місто стало для неї рідним, тут минуло її життя, тут її дім.
Проте 24 лютого 2022 року змінило все. Для України, як і для рідного Павлограда, настали чорні дні. Світлана разом із чоловіком мешкає в районі міста, який неодноразово потерпав від ракетних ударів. Кожен обстріл залишив свій слід не лише на будинках, а й у пам’яті людей.
— Живу я в такому місці, куди частенько «прилітає». Війна — це постійний стрес. Під час тривог ми ховаємося в підвалі. Після кожного обстрілу дуже важко приходити до тями. Піднімається тиск, болить голова, організм реагує на пережите.
Перед Новим роком були дуже сильні вибухи зовсім поруч. Після того я майже місяць не могла нормалізувати тиск. Я пам’ятаю всі дати, коли наш район сильно обстрілювали: 8 березня, 19 липня, 6 вересня, а також обстріли напередодні Нового року. Таке не забувається.
Постраждало і наше житло. Від вибухових хвиль повилітали москітні сітки, пошкодилися вікна та балконні конструкції. Коли лунають сильні вибухи, ми шукаємо найбезпечніше місце в квартирі між двома стінами. Якщо стає зовсім страшно — спускаємося в підвал.
Ми облаштували його власними силами: прибрали, поставили лавки, беремо із собою воду. Мені спокійніше, коли поруч є люди. Там можна поговорити, підтримати одне одного.
Пам’ятаю, як торік після одного з обстрілів дуже сильно злякалася 11- річна дитина. Вона кричала від страху, а я намагалася її заспокоїти. Тоді весь будинок буквально хитався від вибухів. Не встигли оговтатися від одного удару, як прилетіли другий і третій. Коли вже повернулися додому після відбою, пролунали ще два вибухи. Це було дуже важко пережити.
Щоб заспокоїтися, я навіть приймала ліки. Згодом трохи адаптувалася, але справжнє полегшення відчула після занять із психологом Анатолієм. Про нього мені розповіла знайома.
Це дуже досвідчений фахівець, який знаходить відповіді на будь-які запитання. Після особливо важких ночей ми починали заняття з розмови про те, як кожен пережив обстріли, що відчував і як намагався заспокоїтися. Він добре розуміє наші потреби та знає, які слова підтримки потрібні людям.
Психолог навчив нас корисних дихальних вправ і технік самодопомоги. Тепер я передаю ці знання іншим — показую вправи сусідам на дачі, розповідаю, як правильно дихати та поводитися під час стресу.
Попри все пережите, я залишаюся оптимісткою. Вірю, що війна обов’язково закінчиться. Якби всі щиро вірили в нашу Перемогу, то вона була б ще ближчою. Часто чую розмови про те, що потрібно виїжджати. Але куди їхати зі свого рідного дому, зі свого міста?
У Павлограді групові заняття з психологом проходять у межах реалізації проєкту «Посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи (EMPOWER)».
Проєкт у місті реалізує ГО «Жінки Західного Донбасу». Жінки з числа ВПО та місцевої громади, які постраждали від наслідків війни, можуть отримати психологічну, консультаційну та гуманітарну допомогу. Також проводяться майстер-класи та заняття з цифрової грамотності.
Проєкт фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Генеральним директоратом Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги та реалізується Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) GmbH.
Від європейських та німецьких громадян — українським родинам.
