Волонтер із Кривого Рогу Олег Леонтьєв допомагає евакуювати з Донецької області родини з дітьми. Лінія фронту невпинно наближається до міста. Через щільні ворожі обстріли, на Донеччині зараз триває примусова евакуація дітей у 10-кілометровій зоні. Олег відгукнувся на прохання сім’ї з Лимана виїхати у безпечніше місце.
У Кривому Розі Леонтьєв очолює громадські організації «Парк та особливі друзі» та «Рятувальники Кривбасу». На рахунку чоловіка — не одна тисяча поїздок до гарячих точок та сотні врятованих життів. Про діяльність нашого земляка на Донеччині розповіли «Новини Донбасу».
«До двох тисяч уже вивезли дітей. Не рахуючи поранених, тяжкохворих, лежачих людей. У мене було троє людей, яких одразу після евакуації прооперували», — розповідає криворізький волонтер. – Раніше ми з поліцією сюди привозили хліб, корм для собак. Але щоразу тут гірше і гірше стає».
У Лимані до війни проживало близько 20 тисяч людей, наразі залишилося близько 4 тисяч. Місцеві залишають свої домівки у Лимані неохоче. Пані Галина проводжає з міста онуків та невістку, а сама їхати відмовляється.
«Сама я із села. Будинок розбитий, мешкаю в чужому зараз. Нікуди їхати вже не хочу — важко. По-перше, здоров’я вже погане. По-друге, пенсія маленька, мені не потягнути. Зараз живу в будинку безкоштовно і город невеликий, тож мені вистачає. А там, кажуть, такі високі ціни. Загалом квартири дорогі, тому просто не потягну це все», — пояснює свою відмову жінка.
Пані Світлана з дітьми прямує до Кривого Рогу, до своїх родичів, але, на жаль, не розуміє, як там складеться життя її родини. Сім’я Світлани серед останніх залишає Лиман у 60-денний термін, встановлений військовою адміністрацією.
«Я їду без грошей, без нічого. Тільки пенсію отримую на дітей через втрату годувальника», — бідкається жінка. — Не було ракет. А зараз уже ракети, діти лякаються. І я вирішила їх вивезти, щоб вони не чули прильотів. Взагалі вже набридло, втомилися всі, хочемо миру».
Діти, які проживають поблизу лінії фронту, щодень наражаються на небезпеку, страждають психологічно і відчувають брак спілкування.
«Я хочу до школи, а не на онлайн-уроках сидіти. Також хочеться, щоб мати записала мене до художньої школи, якщо там є такі», — розповідає місцева дівчинка Катруся.
Багато людей, попри загрозу життю, все одно залишаються вдома, тягнуть до останнього.
«Більшість не їде тому, що своє майно не хоче втрачати. У містах відбувається мародерство. Вони, виходить, охороняють своє майно. Годують тварин, яких люди залишили. До останнього сидять. Коли вже будинок розбиває і їм більше нема чого втрачати, тоді вони мені дзвонять, і я намагаюся за можливості їхати і забирати», — ділиться Олег Леонтьєв.
До повномасштабної війни він займався реабілітацією особливих дітей, паралельно працюючи на заводі та навчаючись у медичному виші.
«У майбутньому я мрію зайнятися реабілітацією дітей — особливих, які постраждали через війну», — планує Олег Леонтьєв.
Джерело — Новини Донбасу.
