Мріє про мережу ветеранських кав’ярень
Ветерана російсько-української війни Валентина Кузьмінчука в Житомирі знають всі. А завдяки Харківському пресклубу, тепер не тільки в Житомирі. А все через його креативність та наполегливість. Валентин є власником єдиної в Житомирі (а можливо й в Україні) кав’ярні, де можна попити каву з мухоморами та скуштувати цукерку на конопляній основі. Каже, що знайти себе в цивільному житті допомогла власна справа і … кохання. Проте шлях до розуміння свого місця у цьому житті був тривалим та нелегким.
З російсько-української війни Валентин повернувся пошматованим фізично та з психологічними проблемами. Не хотілось ні з ким спілкуватись, нікого бачити, щось робити…
З ветеранами війни ми (журналісти з різних регіонів України) зустрілись в Житомирському Центрі реабілітації та соціалізації ветеранів. А напередодні зустрічі ми уже встигли спробувати кави з мухоморами та цукерку на конопляній основі. Особливих змін в організмі не відчули, але темою зацікавились. Тому вирішила дізнатись у Валентина про все детальніше. Він, до речі, окрім бізнесу, займається ще й гуманітарним розмінуванням територій.
— Валентине, розкажіть про себе. Чим займались до війни та як опинились на фронті
— До війни я вивчився на кухаря, попрацював пів року, звільнився, пробував себе на заробітках за кордоном. У 2013 році влаштувався у полк поліції спеціального призначення. Почався Майдан і я звільнився звідти, бо не міг йти проти свого народу. У 2014 році, коли вже була бойова тривога по всій Україні, пішов добровольцем і підписав контракт з 95-ю десантно-штурмовою бригадою. Тоді мені був 21 рік.
— Скільки там прослужили?
— Прослужив в цілому 7 років, але з перервами. У 2014 році отримав перше поранення, полікувався, перевівся у другу частину, в Київ. Прослужив там до 2016 року. Коли закінчився контракт, то почав себе шукати, як кажуть, «на гражданці». Не знайшов. Підписав другий контракт з Силами спеціальних операцій. Там пробував себе, знову звільнився. І у 2019 році знову підписав контракт з 95-ю десантно-штурмовою бригадою. Звільнився у 2022 році. Були плани зайнятись чимось у цивільному житті, але ….почалась війна. Я пішов у Житомирську територіальну оборону і там навчав хлопців, адже маю досвід у військовій сфері. У 2023 році відкрив власну справу – кав’ярню «Мухомор».
— Ви сказали, що у 2014 році отримали поранення? Тоді ж отримали і ПТСР ? Як це проявлялось?
— Так, ПТСР я отримав у 2014 році після поранення. Відчував абсолютне небажання спілкуватись з людьми, агресію до людей, провали в пам’яті, були постійні скандали в сім’ї, погано спав. Десь так це виглядало.
— Чи звертались до психологів, чи намагались самі впоратись?
— Так, я пів року лікувався у психологів, психотерапевтів. Їздив у Грузію на реабілітацію, потрапив під реабілітаційну програму, працював з грузинськими психологами, з військовими, які розповідали мені як з цим бути. І через деякий час почувався значно краще. Але інколи ПТСР мене все ж переслідує.
— На вашу думку, чи потрібно бійцям з ПТСР звертатись до психологів, бо нерідко чуєш, мовляв, чим вони мені допоможуть ті психологи, я сам впораюсь.
-Дійсно, психологів, котрі могли б допомогти саме військовим, що повернулись з війни дуже мало. Можливо зараз уже більше. Але раніше було дуже мало. Я вважаю, що психолог, котрий допомагатиме бійцям, сам має бути військовим і відчути все на собі, щоб зрозуміти стан бійця. Для бійця – це дуже важливо. А людина, котра не була на фронті, вона ніколи бійця не зрозуміє.
— Як війна змінює людину?
— Людина, котра повернулась з війни, вона завжди холодна, холодний погляд, без емоцій. Їй важко адаптуватись до цієї реальності, бо багато хто її не розуміє, не розуміє що він пережив. Війна може вплинути і позитивно, і негативно. Негативно, якщо немає нормальної підтримки близьких чи друзів, то ти можеш почати пиячити чи вживати наркотики. А у позитивному плані – вона загартовує дух. Цивільні проблеми уже не здаються такими важливими, як до війни. Найбільша проблема – вижити у мирному житті, не зламатись, знайти себе.
— У вас на це багато часу пішло?
— Так, багато. Напевне років чотири. Не знаю, чи зміг би я сам впоратись. Допомогли психологічні реабілітації, спілкування з військовими. Трохи заспокоївся і почав пробувати різні варіанти, не знаходив себе в цивільному житті і знову повертався на військову службу. Коли уже відчув, що не можу викарабкатись, то зусиллями волі почав читати книжки з психології, говорив собі, що не всі повинні бути військовими, хтось потрібен і тут, не на фронті. Спробував себе шукати і потихеньку, потихеньку дійшов до того рівня, що я вже знаю чим маю займатись. З’явилась мета, з’явилась власна справа. Щоб швидше адаптуватись, потрібно чимось зайнятись. Перш за все, треба займатись улюбленою справою, котра до душі. Першу справу я спробував відкривати ще у 2019 році. Але почалась пандемія і я її закинув. Але тоді я відчув, що це класно. Другу справу я з друзями відкрив у 2022 році. Ми машини в оренду здавали. Потім відкрили кав’ярню самообслуговування. Потім кав’ярню закрили, не пішла. Тепер я уже дійшов до своєї власної кав’ярні «Мухомор» і хочу її далі розвивати.
— Як вдалось реалізувати цей план? Чи важко це? Де взяли кошти?
— Завдяки урядовій програмі «Власна справа» та власних заощаджень. Я виграв грант на 250 тис. грн і доклав ще особисті кошти. Мені порадили знайомі, кажуть, що є така державна програма з підтримки ветеранів війни. Як воно вийде далі, я не знаю, бо зараз складна ситуація. Зараз і податки піднялись і мало людей на вулицях. Але я не здаюсь, я рухаюсь далі. Коли ти уже починаєш чимось займатись, більше спілкуєшся, то тобі багато чого нового можуть підказати, порадити.
— А чому саме така креативна, незвичайна кав‘ярня? Звідки взялась ідея?
— Я якось багато почав літератури читати про мікродозінг мухоморів і сам спробував, і мені це реально допомогло упорядкувати свою свідомість, думки, заспокоїло. І я подумав, а чому б не відкрити таку кав’ярню, назвати її «Мухомор». От так прийшла ідея.
— Де берете сировину для такої кави?
— У крафтових виробників в Україні.
— Все легально та безпечно?
— Звісно. В каву додається мінімальна порція мікродозингу, котра не чинить негативного впливу на організм. Вся рецептура дотримана.
— Чи має попит така кав‘ярня? Чи не бояться люди вживати таку каву?
— Ще не досить активно. Але заходять, щомісяця я замовляю по 3 кг кави і люди вже розуміють і п’ють каву з грибами. Сприймають нормально.
— Підсумовуючи все сказане, що вам найбільше допомогло адаптуватись в цивільному житті – власна справа, психологи, чи ще щось… чи, можливо, нове кохання?
— Нове кохання. Щоб не було нового кохання, то не було б і кав’ярні. Вона мене надихнула, бо коли я виграв грант, то ці кошти лежали і я ніяк нічого не міг розпочати. І коли ми поговорили, то вона каже, що потрібно уже стартувати. І лише тоді я зробив швидкий старт. Вона мене повністю розуміє та підтримує. Це найголовніше. Вона з Донецької області, вона знає, що таке бойові дії. Зараз працює разом зі мною на розмінуванні.
Потрібно мати міцну моральну підтримку, треба вперто рухатись, куди планував чи мріяв. Я не відразу визначився зі своїм бажанням, але я шукав і зараз, можна сказати, що знайшов і займаюсь тим, чим я хочу. Підтримати психологічний стан допоможе і спорт, і рибалка, і творчість. Повністю змінити свій графік життя, показати свою силу волі. Це мій рецепт. У когось, можливо, по-іншому.
— Я знаю, що від військової справи ви таки не відійшли, займаєтесь розмінуванням територій. Це сприяє психологічній рівновазі? Адже це небезпечно.
— Ця робота дуже важлива і розуміння цього теж тримає психологічно. Ти розумієш, що робиш щось потрібне для своєї країни, для людей.
— Що у планах?
— Перерости у ресторанний бізнес, або відкрити мережу кав’ярень «Мухомор» по всій країні.
Можливо, рецепт Валентина про те, як ветерану війни знайти себе у цивільному житті буде комусь корисним.
Бесіду вела Тетяна Верба
