Цими вихідними у ПК Металургів відбувся перший масштабний літературний фестиваль з промовистою назвою «КривБаз» від KRCC. Поціновувачі української книги мали можливість поповнити свої книжкові полиці і зустрітися особисто з відомими письменниками. Цього разу криворіжці мали за честь приймати у себе пані Марію Матіос — класикиню сучасної української літератури, неперевершену майстриню слова, переможницю численних літературних премій, зокрема Шевченківської премії з літератури, Коронації слова та Книги року BBC.
До Кривого Рогу Марія Василівна прибула вперше і зізналася, що була приємно вражена нашим простором, великими проспектами й золотавими парками.
«Я поки ще не побачила того рудого диму, — усміхається письменниця. – Але мене завжди найбільше вражають люди: вони у вас привітні, відкриті. Це прифронтове місто, тут неподалік стояло вороже військо. Ці люди пережили великий стрес, паніку, але вони усміхаються, вони добрі. Знаєте, у великих промислових містах мають велику потребу спілкуватися. Люди скрізь однакові: вони хочуть емоції, добрих налаштувань. Певно, я приїду до вас ще».
Книги Марії Матіос не забудеш одразу ж після того, як перегорнув останню сторінку. Їх глибинні сенси й відкриття ще довго зринають у свідомості й пам’яті, чіпляють новими враженнями, врізаються правдивими історіями й тонким психологізмом. «Солодка Даруся», «Нація», «Букова земля», «Майже ніколи не навпаки», «Черевички Божої матері», «Мами», поетичні збірки «Сад нетерпіння» та «Жіночий аркан».
«Правдивий письменник, який працює зі словом, пише важко, бо він пропускає все через себе, — каже Марія Василівна. — Я і адвокат, і суддя своїм персонажам, і вбивця — я в усіх іпостасях. Треба увійти у шкіру героя, щоб бути переконливим, інакше читач тобі не повірить. Я не вмію писати легко, навіть свою кулінарну книгу я писала важко, бо вона точна й детальна. А що вже казати про історичні проблеми, коли ти працюєш в архівах, зі свідками спілкуєшся. Це велика фізична робота».
Коли промовляєш ім’я Марії Матіос – першим спадає на думку її роман «Солодка Даруся». Він не те що прогримів на літературному виднокрузі – він вибухнув, вразив блискавкою. Роман всебічно розкрив читачам трагічну долю жінки Дарусі з Буковини, яка стала жертвою репресій радянської влади. Твір переклали 11-ма мовами, активно презентували за кордоном, екранізували, поставили в театрі. За цю книгу літераторка отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка у 2005 році.
«Солодку Дарусю» пані Марія написала за три періоди — півтора року. А найдовше писала «Букову землю». Це книга на тисячу сторінок охоплює історію п’яти родин різного статусу (від дипломатів і до пастухів). Збір матеріалу, опрацювання й написання забрали у письменниці 13 років.
«У чому секрет «Солодкої Дарусі»? Знаєте, Павло Загребельний, коли представляв мою книжку на Шевченківську премію, сказав: «Марія порушила всі табу і зазирнула в українське історичне пекло». Це було щось нове, про що досі не наважувалися писати. Але треба читачів питати, в чому ж секрет? Книга має більше 250 тисяч загального накладу, а театральні вистави йдуть уже 17 років», — розповідає авторка.
Пані Марія зізналася, що задоволена поїздкою до Кривого Рогу і пообіцяла незабаром нові зустрічі. А поки ж можна підготуватись до них і пірнути у світ глибокого, майстерного драматичного слова талановитої доньки Букової землі.
