«Коли він співав, всі навколо завмирали». У Кривому Розі сьогодні прощались із блискучим музикантом і талановитим викладачем Криворізького педагогічного університету Дмитром Бондаренком. Захищаючи від лютого ворога рідну землю, наш земляк загинув на Донеччині.
Своє життя він присвятив мистецтву. Щедро обдарований талантами, Дмитро Володимирович всього себе віддав музиці.
До свого Олімпу він піднімався творчими сходинками: спочатку музична школа, потім – училище і Одеська консерваторія, яку він закінчив блискуче.
«Щиро вдячні Дмитру, що всю свою наснагу, весь розквіт о таланту він віддав нашій спільноті, представляв університет на міському і загальноукраїнському рівні. Його голос постійно звучав із головної сцени університету. Коли він співав, люди навколо не могли стримати емоцій, а Гімн університету, який лунає на всіх наших заходах – записаний саме ним», — говорить ректор КДПУ Ярослав Шрамко.
Олександр Балабан — вірний товариш Дмитра з дитинства. Командир батальйону безпілотних систем 422-го окремого полку безпілотних систем «Люфтваффе», разом починав з другом в мушколі, потім – у музучилищі. Далі доля розвела їх по різним консерваторіям, але не по життю.
«Ми дуже споріднені душі: разом зростали, разом навчались, хрестили один одному дітей, і по життю йшли, допомагаючи, — важко говорить чоловік. – Дмитро був дуже творчою людиною, чесною, відкритою. Щиро любив своїх студентів, багато в них вкладав. Коли почалася війна, за покликом серця пішов служити у 221-й окремий штурмовий полк – водієм. Загинув як герой — на Краматорському напрямку».
Він мав дуже гарний голос і абсолютний слух, — із болем згадує свого колегу доцентка кафедри музичного мистецтва і хореографії КДПУ Маргарита Вікторова.
«Я проспівала з ним майже половину свого життя і половину творчої кар‘єри. Дуже багато творів залишилось, які без Дмитра вже не співатиму, тому що це тяжка згадка. Він мав неймовірне музичне мислення. Таких музикантів насправді мало. Світла йому пам‘ять».
Ірина Трофімова — викладачка музичної школи №3. Жінка плекала талант Дмитра з дитинства.
«Діма навчався у мене багато років. Це був блискучий музикант із неймовірною пам‘яттю, мав потужне почуття ритму. Я колись читала, що така риса притаманна людям із сильним характером. Я виступала разом з ним на сцені і відверто кажу, ні з ким під час гри я так надійно не почувалась, як з Дмитром. Це страшна втрата для нас».
За спогадами пані Ірини, в останній розмові з фронта її учень замріяно зізнався, що хотів би повернутися у той чудовий час, коли він дитиною бігав на уроки до улюбленої вчительки.
У воїна залишилась родина, і дві доньки, яких він плекав з безмежною батьківською турботою і любов‘ю. Вічна пам‘ять!
