Похований під двома вишнями на Азовсталі. У парку Щастя на Східному відкрили пам‘ятну композицію на честь Героя України Сергія Кандиби. Раніше там висадили алею черешень.
Підполковник Сергій Кандиба вже три роки спочиває між двома вишневими деревцями на Азовсталі. Саме там зранене тіло командира побратими передали рідній землі.
Підрозділ частини 3011, де служив «Шах», першим прийняв на себе удар росіян, які сунули страшною навалою на Маріуполь. 80 діб маріупольський гарнізон у повному оточенні стримував шалений тиск ворога.
7 лютого 2022 року кадровий військовий виїхав на свою останню ротацію до міста Марії, але ще не знав, що дітей і дружину він бачить востаннє…
«Сергій дуже любив вишні, із цим деревом багато що пов‘язане у його житті. Тому ідея насадити алею черешен виникла не випадково. Ще до війни мій чоловік мріяв щось зробити своїми руками для парку Щастя, на жаль, не встиг. Тому його мрії втілили у життя вже ми», — розповідає дружина Героя Ольга Кандиба.
15 молоденьких дерев висадили ще навесні, вони прийнялися, розквітли. Сьогодні, у третій рік вшанування загибелі нацгвардійця, у парку Щастя встановили пам‘ятну композицію – з портретом командира і лавкою поруч, де він нібито незримо присутній.
«Він був дуже доброю і щирою людиною. З ним завжди було затишно. Скрізь, де він був, Сергій дарував тепло, обійми, турботливість. Він всіх хотів обігріти, обійняти турботою. За життя гордістю чоловіка були сини – схожі на нього і зовнішньо і характером. Вони теж військові, продовжують справу батька. Вони – справжні чоловіки, завжди тримають слово, патріоти», — розповідає пані Ольга.
Сергій Кандиба зробив мрії своїм життям, — з вдячністю згадують рідні. Він ніколи ніщо не відкладав на потім. На всі сто вкладався у будь-яку справу, якою займався. На всі сто він віддав себе і війні, яка чорно перекреслила все навпіл.
«Після його загибелі наше життя розділилося на «до» і «після». Ми вчимося жити без нього, але нам так не вистачає Сергія. Побратими з Маріуполя знають мого чоловіка, як надійну, героїчну людину. Його навички, його вміння, кмітливість допомогли врятувати не одне життя. Тим більше ми не маємо права забувати про нього», — тихо каже дружина.
Сергій Канбида мав надзвичайну харизму, з цією людиною неможливо було посваритися, — згадує товариш Сергія Борис Іцковський.
«Він завжди уникав сварок. Знаєте, сильна людина вона в тому і сильна, що будь-який конфлікт вирішує мирним шляхом. Про війну ніколи не розповідав. Для нього фронт –фронтом, а мир — миром. Тому про його подвиги я знаю лише зі слів інших людей», — каже товариш.
Завжди спокійний і витриманий Сергій завжди знаходив слова підтримки. Але якщо насуплював брови, друзі знали, тікай і рятуйся. Це була найвища ступінь його невдоволеності.
«Я не дуже майстровитий, а Сергій навпаки – мав золоті руки. Всьому навчав, все підказував. Дуже любив машини. Я був у нього в помічниках. Тому часто разом проводили час у гаражі, часто відпочивали разом сім‘ями. Веселий, позитивний, він був дуже легкий на підйом. Важко змиритися з тим, що Сергія вже немає. Але я це сприймаю так, наче людина поїхала у відпустку. Для мене він живий, у пам‘яті назавжди», — з болем говорить Борис.
Рідні Сергія Кандиби мають надію, що колись рештки Героя повернуть, щоб поховати у рідній, криворізькій, землі. Допоки ж вони приходитимуть на алею черешень, стиглі ягоди яких скоро наллються червоним соком, немов краплі крові полеглих героїв маріупольського гарнізону.
