У Покровському ліцеї сьогодні відкрили меморіальну дошку Руслану Цалю – розвіднику 129-ї бригади. Останній бій наш земляк прийняв 7 квітня 2023 року на Донеччині. Він залишився прикривати хлопців, коли його позицію росіяни накрили потужним артобстрілом.
Руслана неможливо було чимось зламати, мав дуже міцний характер і завжди йшов уперед. З нього можна було брати приклад незламності. До війська пішов добровольцем у 50-т років, — згадує побратим Дмитро Авксентьєв.
«Наш останній з ним напрямок — село Новокалинове на Донеччині, там росіяни стояли. Мали відбити у них позицію. Але наш штурм трохи захлинувся, ми відійшли на свої позиції до хлопців і отримали наказ вже їх тримати. Усю ніч нас «утюжили» чим тільки можна, фосфором палили – методично і безперервно. Ми з Русланом двічі виходили, зачищали окопи, а під ранок ворог знову поліз. У мене вже уламки в руках були – поранило. Попросив його накласти турнікет. Останнє, що почув від Руслана: «Біжи до пацанів, ось тут прикрий». Відбіг у бік, бо турнікети на березі були, і тут в Руслана прилетів снаряд. Він загинув одразу», — розповідає побратим.
Наш земляк пройшов важкі бої за звільнення Херсонщини, боронив Донеччину. Його рідні не відразу дізналися, що він вже на фронті. Все казав, що волонтерить і допомагає військовим.
«Потім відрядження почали ставати довшими, далі побачили фото і все зрозуміли. Він скупий був на слова і беріг нас з мамою від важких новин», — згадує старша сестра Руслана Ольга Комарицька.
Останній раз брат приїхав до Кривого Рогу наприкінці березня 2023-го.
«Його відпустили лише на два дні. Мав купити щось для хлопців за списком. Завжди дуже пунктуальний був. Навіть на нулі у нього все було розкладе по поличках. І коли я його востаннє побачила, щось таке вже було в його очах, якесь передчуття. Але я сподівалась, що Бог збереже, дуже вірила», — говорить пані Ольга.
Серед тих, хто прийшов віддати шану другу – Сергій Рева. Товаришували чоловіки з дитинства, під час війни часто дзвонили один одному.
«Він такий шебутний був, ну як всі хлопці. Водночас добрий, чесний і відданий. Руслан був справжнім. Добровольцем пішов на фронт, потрапив у дуже серйозний підрозділ, розвідку і трагічно загинув. Дуже шкода».
Покровський ліцей, колишню загальноосвітню 3-тю школу закінчив сам Руслан, потім – на відмінно його син. Нині хлопець продовжує навчання у Києві, мріє стати перекладачем.
Крім сина у захисника залишилась мама, сестра і громадська дружина. Вічна пам‘ять усім загиблим за Україну!
