На 1-му Східному сьогодні відкрили дві меморіальні дошки загиблим землякам. Олександру Власюку навічно 41 рік , Богдану Колєсніку – 36. Нині їх фото на фасаді 128-ї початкової школи.
Богдан — абсолютна мирна і невоєнна людина, ночував під ТЦК, щоб взяли на фронт. Професійний актор він ані разу не тримав в руках зброю. Закінчив театральне училище в Дніпрі, був провідним актором Луганського театру драми та комедії. Ще одну освіту отримав у Київському національному університеті ім. Карпенка-Карого.
На рахунку Богдана чимало ролей у фільмах та серіалах, викладацька діяльність. Та найкраща його роль – люблячого сина, брата, батька, чоловіка і захисника, — кажуть рідні.
«Пішов на війну, бо сказав, що йому соромно буде дивитися в очі своїй доньці. 25 грудня 2022 року його зарахували до тероборони Києва, став командиром відділення ПЗРК. Далі були Луганський, Краматорський напрямки. Навіть з окопів слав троянди мені, дочці і дружині. Загинув під Бахмутом. Рік тому 22 грудня обірвалося життя мого сина», — гірко говорить мама воїна.
Тетяна Кисла – класна керівниця Богдана Колєсніка.
«Дуже світла дитина була. То про нього, що «крилатим ґрунту не треба». Це була людина, яка захоплювала своєю енергетикою всіх навколо, окриляла, надихала. Це була душа нашого класу. Попри те, що після випуску минуло уже 25 років, ми постійно зустрічалися. Коли Богдан приїздив з Києва, це була велика радість. Сьогодні біль ятрить душу», — каже пані Тетяна.
«У мене був найкращий тато в світі», — не може говорити від сліз донька загиблого розвідника Олександра Власюка. У неповні 16-ть дівчинка осиротіла. Свій цьогрічний день народження Валерія відзначала вже без найріднішої людини.
«Ми просто благали його, щоб не йшов на війну, бо ж мав троє дітей. Коли отримав повістку, сказав: «Тікати не буду, буду воювати». Ми дуже плакали і переживали за нього. Загинув у бою, допомагав хлопцям переносити 300-их. Він йшов останнім, його теж поранило. Це сталося на початку червня 2023 року під селом Опитне», — розповідає донька.
В обох чоловіків залишилися діти, дружини, батьки. Час не повернути, але є пам’ять про людей, які так сильно любили своїх рідних і Україну, що не вагаючись віддали за це життя.
