«Він робив те, куди інші навіть страхались дивитися». На Центральному кладовищі сьогодні попрощалися із 47-річним Валерієм Беніком. Сапер загинув 3 липня від удару дрону.
Бахмут, Часів Яр, Херсонський напрямок, Харківський. Ще купа гарячих напрямків, які за 10 років війни вкарбувалися у долю криворіжця. Він був сапером і мінером ще з часів АТО. Тим, хто не має права на бодай одну помилку. Але 3 липня цього року його наздогнав ворожий снаряд.
Із страшною пусткою в душі біля труни стоїть син загиблого — Євгеній. 28-річний контрактник третій рік на війні, його тато — з 2014-го.
«Нам повідомили, що вони невдало вийшли з позиції, яку почали обстрілювати. Я навіть не можу пояснити, яка це для мене втрата. Грубо кажучи, заради нього я пішов у ЗСУ. Він був дуже веселою людиною, хотів, щоб на його похоронах ніхто не плакав. На фронті у надважких ситуація міг миттєво зняти напругу, підбадьорити дотепним анекдотом. Сьогодні я втратив частку себе», — розгублено каже військовий.
10 років на війні кадровий офіцер Семен на псевдо «Батя». Разом з Валерієм пройшов тисячі кілометрів фронтових доріг.
«Це була смілива і рішуча людина. Я з ним працював на Херсонському напрямку. Одного разу у нас була операція, коли нам поставили задачу евакуювати заміновані росіянами танки. «Беня» зняв 41 міну. Ми розміновували машини з 9-ї до 23-ї години. Це був мужній, грамотний, дуже досвідчений сапер. Він важко захворів на фронті, його перевели до ТЦК, але він не зміг там, повернувся до своєї бойової частини робити те, що міг. Його син у нас служить механіком», — розповідає побратим.
З початку повномасштабного вторгнення знає побратима Костянтин. Каже, той брався на фронті за будь-яку роботу.
«Міни витягав, треба було – за кермо сідав. Віз хлопців на ЗІЛу туди й назад під обстрілами. Цей ЗІЛ і досі уламками посічений. Безстрашний був. По ньому дрон прилетів. Хлопці трьохсоті, а він – двухсотий», — зітхає побратим.
Доля звела в 2014-му. З одного військкомату призивалися, в одному добробаті воювали. Потім Бен пішов в сапери, а я залишився в піхоті, — згадує побратим із позивним «Немо».
«Страшна втрата. Хлопець був наш козак, із сміливого десятку, відчайдушний. Просто робив те, куди інші страхалися і дивитися. В саперній справі він тямив. Ми з ним мінували, розміновували, робили все, що в нас виходило», — ледь стримує сльози суворий чоловік.
За словами «Немо» Валерія серед інших вирізняла надзвичайна дружелюбність і безстрашність.
«В пам‘яті він залишиться назавжди, цього не відняти. У війни свої закони – жорстокі, але воювати треба. Ми – закінчуємося. Хтось раніше, хтось пізніше. Всі ми гості на цій землі», — гірко каже побратим.
Білий Янгол зайняв своє місце у небесному війську – назавжди. Вічна пам‘ять!
