Життя, написане кров‘ю. У Кривому Розі сьогодні прощалися з військовою 3-ї штурмової Маргаритою Половінко. Дівчина загинула 5 квітня під час виконання бойового завдання на Харківщині.
Біля її труни дорослі чоловіки плакали, як діти, присягаючись помститися за свою квіточку. Щиру, ніжну, тендітну.
Марго народилася в Кривому Розі, життя присвятила живопису. Навчалась у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі, згодом – у Національній академії образотворчого мистецтва.
Коли почалась війна, дівчина була у Туреччині. З-за кордону, згадує, все здавалося набагато страшніше. Тому почала багато малювати.
«Це були перші новини про загибель дітей в Ірпені. Я намалювала дівчинку, яка, наче янгол, летить над будинками. Перше моє сприйняття росіян було таким, ніби вони — монстри, які прийшли й борються з людьми», — влучно помітила тоді Марго.
Під впливом війни художниця почала малювати власною кров‘ю, щоб закарбувати на полотні нестерпний фізичний біль нової реальності. Вона продавала свої роботи, збирала на дрони. Дев‘ять місяців допомагала відновлювати зруйновані будинки на Миколаївщині та Херсонщині.
«Вона в Херсоні була, коли зірвали греблю, рятувала там людей, тварин. Звідки собачку мамі привезла. Вона і досі у неї живе. Загибель Маргарити — це рана на все життя. Коли дитина передчасно йде з життя, як її неньці бути. Така втрата для всіх», — не може стримати сліз родичка Олександра.
Знайомі характеризували Марго, як людину рідкісної внутрішньої цілісності, яка завжди залишалася собою.
Волонтерка, потім – парамедикиня. У складі «кейсеваку» Марго вивозила поранених з найтяжчих ділянок фронту. За кілька місяців вона тоді сильно подорослішала, але малювати не припинила. Та замість чужих історій, малювала вже свою – без прикрас.
«Вона була чудовою людиною, врятувала стільки життів наших бійців. Не має так бути, щоб молоді дівчата гинули, а батьки їх ховали», — не стримується начмед 3-ї штурмової на псевдо «Гудвін».
Але Марго і цього було замало. З медслужби дівчина перейшла до підрозділу ударних безпілотників, виконувала бойові завдання.
«Вона була достойним воїном і мала власний рахунок знищених ворогів», — гірко підсумовує побратим.
Рита дуже дзвінко сміялась, була мудрою і світлою.
«На єдиній світлині, яка в мене залишилась, вона посміхається. Вона така, як її роботи – ні на що не схожа. Я дуже здивувалася, що така тендітна квіточка пішла захищати країну», — каже волонтерка Галина.
Поховали Маргариту Половінко у секторі почесних поховань Центрального цвинтаря. Світла тобі пам‘ять, Марго…
