У 90-ій гімназії сьогодні вшанували пам’ять колишніх випускників, які загинули на захисті України. Ще три пам’ятні дошки відкрили на фасаді закладу — Олександру Білому, Юрію Гончарову та Віталію Шихуцькому. На подвір’ї гімназії зібралися рідні, знайомі, представники району, сусіди трьох героїчних криворізьких бійців.
Олександр Білий став на захист України навесні 22-го року. Спочатку у складі військової частини 3011 НГУ. Вивчившись на бойового медика, рятував життя побратимів у Дудчанах на Херсонському напрямку. Був з нацгвардійцями у визвольних операціях, побачив чимало сплюндрованих ворогом міст та сіл. Далі молодший сержант підвищив кваліфікацію військового медика в Німеччині і знову потрапив на передову, вже у складі «Хартії».
«У грудні 23-го року Олександр служив на Донецькому напрямку, згодом потрапив у Серебрянський ліс на Луганщині. За словами побратимів, до хлопців залетів ворожий мінометний снаряд. Все сталося дуже швидко. Олександр був єдиним, хто тоді загинув», — розповідає вдова Героя, Валерія Біла.
Спогадами про молодшого брата — кулеметника 17-ої танкової бригади Віталія Шихуцького – поділився сапер-розміновувач Сергій. Обидва брати стали добровольцями з першої ж весни повномасштабної війни. Віталій спочатку служив на охороні мостів, потім його перевели у 93-ю бригаду. Під Донеччиною був поранений. Після лікування направили в 17-у танкову.
Сергій розповідає: «Свій останній бій брат провів 3 жовтня біля Ольгівки на Курщині. Під час штурму вони втратили позиції й відступили. Віталій загинув, прикриваючи вогнем відхід побратимів».
З лютого 2023 року виконував обов’язки мінометника на передовій Юрій Гончаров. У складі 53-ї бригади боронив Авдіївку, потім Водяне на Запоріжжі. Його серце зупинилося того ж року 5 травня. 2 місяці Юрія вважали зниклим безвісти, аж поки побратими не зачистили місцевість і не повернули його тіло в рідне місто.
«Вони виходили групами і потрапили під обстріл. В нього було дуже важке поранення, — каже вдова Героя, Олена. – Він був справжнім чоловіком, ніколи не скаржився, був добрим і турботливим. Усе життя пропрацював на залізниці — 37років. Його поважали. Був незадиристий, любив комфорт, свою сім’ю. Оберігав нас усіх».
Під зворушливу мелодію Скорика криворіжці поклали квіти до меморіальних дощок. Батьки, вдови й діти торкалися дорогих облич своїх рідних, закарбованих у мармурі, і гамуючи розпач, підтримували одне одного. Заради пам’яті, яка не згасне. Заради мирного майбуття наших дітей.
Вічна слава нашим краянам, полеглим у борні з загарбниками!
