У 15-ій криворізькій гімназії сьогодні відкрили дві меморіальні дошки колишнім випускникам. До галереї загиблих героїв на фасаді додали світлини Богдана Супруна та Владислава Гаркушина
Одному тепер назавжди 26 років, іншому – 31. Світлим спомином вшанували пам‘ять воїнів батьки, вчителі і однокласники.
Богдан «Брут» Супрун міг не йти до армії, але обрав шлях добровольця. Фахівець з безпеки одного з ГЗК ще до війни встиг збудувати кар‘єру керівника. Добре володів англійською, здобував другу вищу освіту з кібербезпеки.
«Для всіх, хто з ним навчався, Богдан був справжнім, міцним лідером — міг нас часом і посварити, і підтримати, і вчасно пожартувати та підбадьорити. Казав: «Все в тебе вийде!» І так насправді й було», — розповідає однокласниця Анна Велика.
Добре пам‘ятає той день, коли Богдан вперше прийшов до школи, вчителька початкових класів Вероніка Бублик.
«Це був розумний хлопчик, який ставив серйозні, нестандартні запитання. В його очах палахкотіли вогник допитливості й жага до знань. Богдан був лідером, він не боявся брати на себе відповідальність. Він був справжнім: щирим, чуйним, відданим. Богдан – це наша гордість, наш біль і наша пам’ять».
Завжди виконував роль командира групи, – згадують побратим бійця.
«Коли треба було виконати задачу, я знав, що він завжди це зробить. «Брут» був людиною, яка витягує все на своєму характері – я завжди відчував підтримку з його боку», — каже товариш по зброї.
8 грудня життя молодого хлопця обірвав мінометний обстріл.
Владислав Гаркушин з перших днів повномасштабного вторгнення волонтерив. Потім почав допомагати 213-й бригаді, попросив у них рекомендаційного листа, готувався бути мінометником, але після навчання у Британії пішов у «Гвардію наступу».
«Останній бій прийняв на Харківщині, біля населеного пункту Липці. З противником вони зустрілись у ближньому бою. Влад отримав надважке поранення, але ще два кілометри, стікаючи кров‘ю, йшов до евакуаційного пункту. Лікарі 18 днів боролися за його життя, але серце сина зупинилося. Він любив мандрувати, в 2023 році одружився, мріяв про дітей. Мені обіцяв: ма, я тебе у старості догляну, і ти допоможеш мені виховати дітей. У нас дуже велика родина, Влад був молодшим. Він завжди залишиться у наших серцях теплим, яскравим сонечком», — зривається голос пані Віри, матері Героя.
