«Не такої долі ми бажали своїм дітям…» Сьогодні у Криворізькій гімназії відкрили 5 меморальних дошок своїм випускникам. На мармурових табличках — імена Михайла Авраменка, Сергія Андрейчука, Олександра Крутька, Миколи Радзімовського та Сергія Тіщенка.
Усі хлопці — випускники 125-ої гімназії різних років. Та об’єднала їх одна доля — усі п’ятеро полягли за Україну. Меморіальний захід зібрав багато людей- рідних, друзів, знайомих воїнів, педагогів гімназії,
«Діти для вчителя — це частина їхньої душі. І коли ми проводжаємо випускників зі школи, завжди бажаємо їм щасливої долі, але не такої… В 21-му столітті наші діти змушені захищати нас, віддаючи за це свої життя», — говорить директорка гімназії Валентина Максименко.
Сергій Андрейчук жив та працював у Кривому Розі, виховував двох дітей. У грудні 22-го року став на захист України, бив окупантів на різних напрямках фронту. Останній бій прийняв у Бахмуті.
«Він був дуже хорошим учнем, вихованим, спокійним, щедрим. В класі у нього було багато друзів. Він з повагою ставився до вчителів, учнів і його теж любили і поважали. Після школи ми з ним багато разів зустрічалися і завжди він був привітним, лагідним і щирим», — згадує класна керівниця Сергія, Наталія Миколаївна.
«Таким добрим був, працелюбним. Коли призвали, відразу пішов добровольцем. Загинув у Бахмуті — на нулі. Уламок під каску залетів – і все…», — важко згадує мати Героя, Наталія Олександрівна.
Микола Радзімовський та Сергій Тіщенко дітьми жили в одному будинку. Подорослішавши, працювали та будували плани на щасливе майбутнє. Їх перекреслила війна.
«Я памятаю їх маленькими дітьми, бо виросли у мене на очах. Дружили з моїм сином, якого теж, на жаль, вже немає… І хто думав, що станеться таке горе, що буде війна і вони загинуть. Моя душа розривається навпіл… Вони були дуже гарними хлопцями. Сергійко завжди такий привітний був. Миколко — спокійний і домашній…», — згадує сусідка Миколи Радзімовського та Сергія Тіщенка, Людмила Цибульська.
«Микола пройшов Луганщину, Донеччину, Запорізьку область, воював на Миколаївщині. Він був механік-водій. Їхня машина була з повним БК. І коли в них влучив дрон, він ще добу горів…», — з жахом згадує тітка Миколи Радзімовського, Алла Миколаївна.
Олександр Крутько загинув у грудні 22-го року у селі Кліщіївка, Михайло Авраменко — поліг у січні 23-го, потрапивши під ворожий арт обстріл, неподалік села Добра Надія Нікопольського району. Без синів залишилися батьки, без чоловіків-дружини, без татусів- сини та доньки.
За кожним з них плачуть, за кожного з них болить серце. Всі вони наші сини, будемо пам‘ятати їх завжди, — втирають сльози жінки. А ясноокі янголи тепер стануть охоронцями для всієї гімназійної родини.
