Неймовірна історія В’ячеслава Тарасовича
— Я у цей час спав. Ще зночі чув, що вони щось там бахкають та бахкають. Не перший раз таке. Уже звик якось до цього. Ну я і заснув, – розповідає пан В’ячеслав.
Це той самий чоловік, на балкон котрого у ту пекельну для Павлограда ніч (на 19 липня) залетіла ворожа ракета. Якісь вищі сили оберегли цей будинок, людей і пана В’ячеслава від трагічних наслідків. Вороже залізяччя не вибухнуло, так і залишилось стирчати у балконі кухні.
— А тоді почув як щось сильно гупнуло, будинок затремтів. А я собі подумав крізь сон – десь поруч, видно, прилетіло. А воно, виявляється, геть поруч… Ну я ліхтарик увімкнув, і нічого не зрозумів, повно пилюки у квартирі, якийсь дим. А тоді сусіди як почали гамселити у двері, кричать виходь швидко, тікай звідси.
— Так що, в трусах буду бігти?
— Та хоч і голим біжи.
Я зайшов спокійно, одягнувся та й вийшов і сів отут на лавочці. Тут почалась метушня, паніка. Приїхали до мене доньки, пішли до квартири подивитись, що там сталось. На кухню зайшли, там повно якоїсь пилюки, уламків. Потім на балкон вийшли – що це за залізяччя тут лежить? Кажу, у мене такого на балконі ніколи не було. А тоді приїхали уже різні служби. І сказали, що це ракета не зірвалась. Її краном звідси знімали. Можеш тепер святкувати другий день народження сьогодні, сказав мені один із рятувальників. А наступного дня рука почала пухнути. Пішов у лікарню – наклали гіпс. Видно уламком ударило по руці. Відразу нічого не відчув.
Каже, що зараз після такого «братського» прильоту в укриття не спускається, бо вірить, що два рази в одне і теж місце не прилітає….
69-річний В’ячеслав Тарасович родом із росії, у Павлограді проживає із 1978 року, квартиру отримав у 1986 році. Працював газоелектрозварювальником, водієм, трактористом. Має дітей, онуків, правнуків. Один з онуків уже 4 роки на фронті, зять – 11 років.
