У студентські роки в гуртожитку Ленінградського держуніверситету Владислава Лящевського охрестили бароном. Чому саме так достеменно невідомо, але цей дворянський титул дуже пасував до нашого земляка — добре вихованого, витонченого інтелігента з вишуканими манерами і старомодними звичками. Але насамперед Владислав Васильович був аристократом духу — розумним, обізнаним, уважним і спостережливим із чудовим почуттям гумору і завидною самоіронією.
20 років Владислав Лящевський працював в газеті «Днепр вечерний».
На жаль, 7 листопада 2021 року талановитого дніпровського журналіста не стало.
— Батько помер наступного дня після річниці свого весілля, — розповідає донька журналіста Наталя Нікітенко. — Дочекався знакової дати, привітав маму і 7 листопада його не стало. Через три з половиною роки, ще більше усвідомлюю, який чудовий був у мене батько. Найкращий! Він назавжди зі мною. Тато стирав і гладив мої пелюшки, гуляв зі мною. Тільки тато ходив на батьківські збори і перевіряв уроки. З батьком ми ходили в цирк і в театр Шевченка, у якому провідною актрисою була його сестра. Ці дитячі спогади дуже дорогі. Сам він був напрочуд ерудованою людиною, завжди був у курсі всіх журналістських новин. До самого останнього дня.
