Андрій Семінченко захищав Україну ще з початку війни. З 2014 року проходив службу у Маріуполі у групі швидкого реагування. З початком повномасштабного вторгнення чоловік знову став в стрій.
«Андрій був добросовісною та чесною людиною. На нього завжди можна було покладатись та не боятись, що в спину прилетить ворожа куля, для нас всіх він був братом. Важко повірити у таку втрату…», — розповідає побратим Валерій із позивним «Шайтан».
«На початку війни Андрій був серед перших, хто став на захист нашої країни. Це була людина, яка ніколи не покине в біді. Для мене особисто це був друг. Мені важко зараз прийняти таку втрату», — ділиться друг загиблого Павло.
Андрій Семінченко з позивним «Кобра» був молодшим сержантом та командиром відділення зв’язку бригади «Хартія». В його обов’язках було налагодження радіостанцій та забезпечення всієї бригади зв’язком.
«Андрій завжди ставився до мене як до свого сина. Два роки я намагався його завжди берегти, але цього разу не зміг… Після прильоту я витягував хлопців з машини, яка згоріла за 2 хвилини. Рятував як міг, думав, будуть жити. Я просив дядька Андрія триматись, дочекатись швидкої та евакуації, але він помер у мене на очах. Він був для мене як батько. Я був у розпачі», — розповідає військовослужбовець Богдан із позивним «Якобс».
Андрія Семінченка не дочекалися вдома мати та брат, численні друзі.
Життя бійця обірвалося на Харківському напрямку.
Вічна пам’ять!
