ДНК нації. 21 лютого світ відзначає Міжнародний день рідної мови.
У кожного народу вона своя. У нас — солов’їна, мелодійна та влучна, любов до якої виховується змалечку.
Мова завжди є душею нації, її генетичним кодом. Як море починається з річки, так рідне слово – з писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Лесі Українки та багатьох інших видатних українців.
Як визначна дата, Міжнародний День рідної мови був проголошений на Генеральній конференції ЮНЕСКО, яка відбулася 17 листопада 1999 року. Його можуть відзначати носії 6000 мов, які на сьогоднішній день зафіксовані в світі.
Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. В ній наша ідентичність, материнське слово і оберіг. Мова накопичує традиції й досвід попередніх поколінь, дозволяє передати їх нащадкам. Багато мов сьогодні знаходяться на межі повного зникнення. У деяких не залишається живих носіїв.
Наша рідна українська мова у тяжкі часи випробувань стала ще й символом єднання, який додає сили у боротьбі проти ворога. Саме тому маємо берегти і розвивати її, цінувати. Ми могутні й міцні в своїй мові. Бо вона – наша сила!
Чи живеш біля моря синього,
Чи в степу, чи обіч гори,
Ти не будь, малоросом, сину мій, –
Українською говори!
Чи ідеш ти міською дорогою,
А чи стежкою на селі, –
Говори українською мовою,
Бо живеш на своїй землі!
І не слухай ворожих натяків,
Мов «забули за сотні літ».
Це ж бо так, як забути матінку,
Що пустила тебе у світ…
Чуєш, як розмовляють соняхи,
Як шумлять густі явори,
Як від рідної мови сонячно?…
Українською говори!
