18 травня музейні працівники всього світу відзначають своє професійне свято – Міжнародний день музеїв. Його запровадила Міжнародна рада музеїв ICOM в 1977 році задля підвищення обізнаності суспільства про те, наскільки музеї є важливими у справі збереження матеріальної та духовної спадщини, здійснення наукової, освітньої й виховної роботи.
Напередодні цієї дати ми поспілкувались з Наталією Булановою, директоркою Музею історії міста Кам`янське, кандидаткою історичних наук, членкинею ICOM, відомою дослідницею історії Південної України, авторкою численних наукових видань, експерткою Українського Культурного Фонду, ініціаторкою й кураторкою низки мистецьких і культурологічних проєктів.
– Пані Наталіє, девіз цьогорічного свята – «Музеї для освіти та досліджень». З цього й хотілося б розпочати розмову. Але понад два роки українські реалії в усіх галузях і сферах формує війна. Тож з якими думками та настроєм зустрічає професійне свято колектив міського музею в цей важкий час?
– Скажу відверто: настрій далекий від святкового. Адже на музеї суспільством покладено відповідальність за збереження важливого спадку, що збирався поколіннями музейників упродовж десятиліть. При цьому допомога держави носить здебільшого декларативний характер. Тому багато залежить від того, як спрацює музейна команда в тих чи інших ситуаціях.
З початком повномасштабного вторгнення, коли постало питання евакуації частини експонатів, музей зумів залучити волонтерів, щоби демонтувати стаціонарні експозиції. Це виявилось непростою справою, адже проєктувальники не передбачили необхідність дій в екстремальних умовах. Колектив був змушений пристосовуватись до нових реалій життя: з демонтованою експозицією, розпорошеною міграційними процесами аудиторією тощо.
В цих умовах був обраний шлях, що цілком себе виправдав: перенос акценту на виставкову роботу й музейну педагогіку. Вже в березні 2022 р. ми відкрили першу виставку воєнної доби, це була міжнародна виставка антивоєнного плакату. Відтоді музей постійно оновлює програми, намагаючись бути актуальним й цікавим для відвідувачів.
Час випробувань накладає на музейників особливі обов’язки. Як історики, ми зобов’язані фіксувати події, що відбуваються у місті, фіксувати долі сучасників, їх досвід і переживання, щоб уникнути в майбутньому надмірної міфологізації цієї війни, як сталося з Другою світовою. Інша важлива місія – формування меморіального дискурсу про героїзм і жертовність українських воїнів-захисників.
– Якими сьогодні для музейної спільноти є головні виклики, складнощі, специфіка діяльності?
– Думаю, більшість колег погодяться з тим, що однією з основних проблем є застаріла формалізована система управління й комунікації в музейній галузі. Коли відповідальність за збереження колекцій покладена на адміністрації музеїв, а рішення щодо переміщення колекцій, приймати які треба оперативно, залежать від владних структур. В результаті маємо ситуації, коли чиновники бояться приймати рішення, навіть коли є загрози наближення фронту, окупації тощо. Під час нинішньої війни це призвело до великих втрат Національного музейного фонду.
Серед інших викликів, що постали перед музеями, концептуальний і методологічний. Як музейними засобами відображати війну, коли ця подія триває, карта бойових дій постійно змінюється, майже щодня відбуваються поховання наших воїнів? На початку повномасштабного вторгнення ми створили постійно діючу виставку «Ціна Перемоги» у форматі «живої історії», коли нові експонати, які приносять волонтери, бійці, їх рідні відразу знаходять своє місце в експозиції.
У своєму автоетнографічному щоденнику я записала два роки тому: «18 травня 2022 р. Міжнародний день музеїв. Наплакались разом з Лізою Омельченко, волонтеркою Центру допомоги матерям з дітьми м. Дніпро, яка принесла експонати: прострелений бронежилет невідомого бійця, каску та інші речі. Дуже трагічно. Записала її розповідь: «О 23.00 14 травня 2022 р. ми, як волонтери, проводжали військовослужбовців на київський потяг. Останні вагони були з «двохсотими» 115-ї бригади. Командир підрозділу сам перебував у шоковому стані. Він передав речі полеглих воїнів й не зміг про них розповісти»…
Це був один із перших експонатів виставки, що виявилась дуже потрібною. Її можна розглядати й як елемент контрпропаганди. Один із розділів розкриває сутність ворога: повна відсутність емпатії, ігнорування будь-яких моральних норм. Це переконує відвідувачів в тому, що маємо справу з жорстокими цинічними варварами, далекими від цивілізації.
Серед інших викликів, що постали перед музеєм, – зміна традиційного складу аудиторій. Як відомо, наразі у місті перебувають понад 25 тисяч ВПО з різних регіонів України. У кожного з них – своя історія, локальна ідентичність, плюс травматичний досвід, який потрібно проговорювати. У 2021 році мені довелося робити доповідь на Міжнародній конференції в Кракові про постгеноцидний синдром в Україні та роботу з ним, яка викликала великий резонанс в науковому середовищі. Актуальність цієї теми для українського суспільства залишиться високою на довгі роки. Ми маємо показати травмованим війною людям, що вони не самі у своїх втратах, горі, переживаннях…
До речі, доволі буквально сприймаю мем, що заполонив публічний простір: «Разом до Перемоги!». Вважаю, якщо музейники, переважну більшість яких становлять жінки, не можуть воювати, вони мають знайти своє місце серед волонтерської спільноти. І ми це робимо постійно, намагаючись підтримати наших героїв. Це не тільки збір коштів для ЗСУ на благодійних заходах, а й багато інших речей. Кожен може зробити свій внесок у цю справу, підтримати бійців якимось смаколиками, добрим словом, молитвами, дитячими малюнками, листами на фронт тощо.
Тоді ми справді будемо разом. Без всяких «культурних» чи «мистецьких» фронтів, які проголошуються медійними персонами. Фронт у нас один – там, де на полі бою вирішується доля України.
– Напередодні професійного свята прийняти згадувати важливі здобутки й досягнення останнього часу. А їх у нашого музею, судячи з повідомлень ЗМІ, чимало. Маю на увазі нові проєкти, заходи, цікаві зустрічі, гранти…
– Дійсно, тут є про що розповісти. Почну з технічних питань, що в екстремальних умовах набувають особливої ваги. З початком війни нами проведена колосальна робота для залучення міжнародної допомоги. Від Штабу порятунку культурної спадщини, Міністерства культури Німеччини надійшли пакувальні матеріали, необхідні для збереження і евакуації колекцій. Завдяки співпраці з Ukraine Art Aid Center, що діє за сприяння Міністерства культури та інформаційної політики Німеччини, отримані вогнегасники, пакувальні матеріали, контейнери для зберігання експонатів. А також – генератор, критичний важливий під час загроз блекаутів.
За сприяння швейцарського фонду ALIPH виготовлено ящики та забезпечено транспортування музейних предметів. Від Гете-Інституту музей одержав зарядну станцію та павербанки, реалізував проект з фотографування історичної частини міста та створив тематичну фейсбук-сторінку «Кам’янське. Історичний простір». За підтримки Європейського Союзу реалізовано масштабний проєкт «Літня школа гідів. Історія навколо нас», в якому активну участь взяла учнівська молодь з сімей ВПО.
Завдяки успішному досвіду співпраці з міжнародними структурами наш музей став куратором допомоги музеям Кам’янського району від Ukraine Art Aid Center.
Паралельно з активною грантовою роботою продовжую фіксацію повсякденного життя сучасників за методикою усної історії, підготувала до друку в академічному виданні «Етнографічний образ сучасної України» автоетнографічний щоденник за 2022 – 2023 рр. з низкою інтерв’ю з внутрішньо переміщеними особами і мешканцями Дніпропетровської області.
Зустрічі з цікавими людьми останнього часу включають приїзд на відкриття виставки «Світ Божий як Великдень» делегації НСХУ, на чолі з головою спілки Костянтином Чернявським; зустріч з відомою письменницею Галиною Пагутяк, етнологом Любов’ю Босою, відомим українським істориком професором Віктором Брехуненком та ін. Творче коло, яке сформувалося навколо «Мамай-фесту», діє й сьогодні. Ми спілкуємось, обмінюємось ідеями й важливою інформацією, підтримуємо одне одного.
– Щодо «Мамай-фесту», – востаннє фестиваль відбувся до початку повномасштабної війни, у 2021 р. Чи можливе його відродження? Взагалі, які маєте плани на майбутнє?
– Попри те, що планувати сьогодні – річ невдячна, музей працює над концептом реекспозиції. Адже після Перемоги експозиція має бути принципово іншою, але це – робота на віддалену перспективу. Найближчі плани – це реставрація автентичної фігури Прометея роботи Олексія Сокола 1922 року та повернення його в експозицію музею просто неба. Ці роботи нас фінансово підтримані фондом «АLIPH».
Готуємо мистецьку виставку до Дня Незалежності, присвячену пам’яті репресованих кобзарів. Вона відкриється у Кам’янському, а на день Святої Покрови поїде до Львова, де експонуватиметься в Палаці мистецтв. Цей проєкт особисто підтримав міський голова Андрій Білоусов.
Поки проведення масових заходів пов’язано з потенційною небезпекою через можливість ворожих обстрілів, обмежуємось проведенням окремих складових програми «Мамай-фесту» – це конкурс дитячої творчості «Козак Мамай та його пісня», творчі зустрічі, майстер-класи тощо. Відновлення фестивалю у повному форматі чекаємо після Перемоги.
І звісно, у найближчих перспективах – долучення до Міжнародної акції «Ніч музеїв», що є складовою професійного свята. Святкова програма, що розпочнеться в музеї 17 травня о 14.30, включає презентацію моєї книги «Слідами зниклого села» про історію Тритузного; молодіжний квест, театралізовану екскурсію. Буде цікаво!
– Завершимо розмову побажаннями колегам, усім читачам.
– Побажання одне усім: якнайшвидшої Перемоги. Все інше – буде слідом. Українці – нація працьовита й талановита, впевнена, країну ми швидко відбудуємо. Тим більше, маючи підтримку всього цивілізованого світу. Тож миру всім нам!