Підлітків об’єднувала дружба і юнацьке кохання. Того трагічного вечора вони гуляли удвох і загинули разом. Російська ракета обірвала життя двох молодих людей, залишивши по собі невиліковні рани для їхніх родин, близьких та друзів.
Світлим промінцем залишилась у спогадах вчителів і однокласників Аліна Куценко.
«Аліна мала багато друзів, була дуже талановитою. Їй подобалися книжки, подобалася музика. Була дуже відвертою і щирою. Ці всі її цінності залишаться в нашій пам’яті», — говорить в.о. директора 113-ї гімназії Тамара Євдокимова.
Наталя Корольова — класна керівниця Аліни Куценко. Каже, сьогодні зринають у пам’яті різні моменти шкільного життя. У кожному – Аліна, адже була в числі найактивніших у класі.
«Я їх з п’ятого веду. Пам’ятаю, після карантину було таке питання: чому навчились діти за цей період. То вона написала, що навчилася танцювати і багато читала. Її обличчя — перед очима, отак з посмішкою, як на світлині, що зараз всюди в інтернеті. Дійсно такою щирою і відвертою вона була завжди. Це така трагедія взагалі, знаєте, страшна. Не тільки для нашої шкільної родини. Це єдина донька у сім’ї».
Сумують однокласниці. Втратили дорогу подругу.
«З нею було дуже круто спілкуватися – на пікніках, на відпочинку. Чіпляли камеру на дерево і знімали відео – веселе, жартівливе. Дуже любила музику, ми ходили до неї додому», — розповідають Аліса і Вікторія.
Щирі у дружбі – говорять про обох однокласники. Данило Нікітський навчався в 91-й гімназії. Єгор знає його з першого класу.
«Ми з ним були друзі. Дуже добра людина. Дівчину його не знав, але Данило розповідав, що вона у нього – така чарівна. Це велика втрата. Невимовний біль».
У скорботі – вся родина 91-ї гімназії.
«Для усіх нас це стало шоком і травмою. Ми до останнього не вірили, що там були наші діти. І коли я переглядала відео з мамою, яка гладила руку вбитого сина, я гадки не мала, що це наш Данило, але чомусь весь час мене повертало до цих кадрів», — розповідає в.о. директора гімназії Тетяна Бєлікова.
Батько Данила знайшов сили сказати дітям слова на прощання:
«Під час загибелі їхні руки не розімкнулись. З ними загинули ще двоє друзів. Мій син Данило був дуже світлою людиною. Є і буде. На жаль, з Аліночкою ми познайомились тільки сьогодні. Але, знаючи свого сина, скажу: «Аліна, ти в надійних руках». Діти, ви завжди з нами».
Останній дзвінок розрізав тишу кладовища. Так провели в останню путь двох дітей, яким не судилося стати дорослими.
