В приміщенні, де розмістилась Павлоградська ГО «Жінки Західного Донбасу» людно
Сюди частенько приходять як жінки, що належать до категорії ВПО, так і павлоградки. Кажуть, що тут почуваються затишно. Можна проконсультуватись з юристом, поспілкуватись з психологом і за чаюванням поговорити з такими ж переселенцями чи місцевими мешканками, кожна з яких має свою непросту історію.
У Павлограді ГО «Жінки Західного Донбасу» реалізує новий проєкт з допомоги населенню для подолання наслідків війни.
Ірина, павлоградка
— Коли почалася війна, то нас звільнили з роботи. Я геолог і наше основне підприємство було в Бахмуті. І коли в Павлограді почали частенько лунати вибухи, то донька, котра проживає в Івано-Франківську, каже приїзди до мене. А у мене два котики. Що робити? І тоді я взяла дві переноски, двох котів і поїхала. На Франківщині я прожила півтора року. Стресова ситуація відбилась на моєму здоров’ї – довелось робити серйозну операцію. А коли одужала, то дуже захотілось додому, в Павлоград. У моїй квартирі, доки мене не було, жив головний інженер з Бахмута з сім’єю. Я з них грошей не брала, сплачували тільки за комунальні послуги. Вони там, в Бахмуті, будинок свій втратили. А потім вони поїхали до своєї доньки у Київ. І тоді я уже повернулась додому. Дуже хотілось додому.
Чи не боялись повертатись у прифронтове місто?
— Знаєте, є такий момент у Макса Фрая, твори котрого я обожнюю, що коли ти їдеш в автомобілі, а навколо тебе урвище, вузька дорога, і коли ти за кермом, то ти не боїшся. Ти спостерігаєш за дорогою і просто їдеш і не думаєш про те, що ти в небезпеці. А от коли ти пасажир, то увесь тремтиш, боїшся, бо дивишся навкруги й бачиш, як це страшно і небезпечно їхати такою дорогою. Я тут почуваю себе як за кермом. Я не пасажир, я живу тут активним життям і мене це влаштовує. Мене діти звуть знову. Але мені більше подобається жити вдома, а до них їздити в гості. Нехай тут і вибухи, «прильоти»…У мене балкон розлетівся на друзки. Тільки сіла каву пити й тут… бабах, я бачу в мене балкон розлітається, все летить. Я швидко між двох стін у прихожу і єдина думка, як добре, що я встигла одягтись. Коли мене будуть викопувати з-під завалів, то хоч буду одягнена… Але тут я живу повноцінним життям. Я займаюсь скандинавською ходьбою, сітки плетемо для військових, заняття з психологом. Це дуже важливо.
В організацію «Жінки Західного Донбасу» я прихожу регулярно
— Сюди чимало людей приходить, у кожного своя історія. Хтось важко переживає ці вибухи, хтось стійкіший. Ми ділимось один з одним своїми історіями. Таке спілкування, воно надихає. Я дивуюсь наскільки люди позитивні, адже живемо у прифронтовій зоні, але всі чимось займаються, якийсь свій внесок роблять у перемогу. А ще тут чудовий психолог Анатолій. Він нас налаштовує на позитивну хвилю. Після спілкування з ним хочеться співати. Мені дуже подобається таке спілкування. Це, знаєте, дає таке психологічне заспокоєння й розуміння того, що попри війну життя триває.
Проєкт з допомоги населенню для подолання наслідків війни триватиме до серпня 2025 року. Детальнішу інформацію про час та місце проведення різних заходів можна знайти на наших сторінках в соцмережах.
Проєкт реалізується в межах проєкту EMPOWER, що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Європейським Союзом та реалізується GIZ Ukraine.
