«Я до останнього сподівалася, що моя дитина жива». Сьогодні поховали вбитого російською ракетою криворізького велобайкера Артура Покутнього.
12 червня близько 16-ї Кривий Ріг сколихнув потужний вибух. Цього разу російський Іскандер обрав своєї ціллю щільно забудований житловий сектор. Ворожа ракета забрала життя 9 мирних мешканців. Серед них – відомий в місті велогонщик Артур Покутній.
То була надзвичайно світла дитина, яку я знала з дитинства, — не може стримати сліз рідна тітка Артура Олена.
«Світла, чиста, правдива, дуже добра людина. Товариський і відповідальний Артур дуже любив спорт, активний відпочинок. В нього було багато планів і надій. Він всім захоплювався, все йому вдавалося. Мріяв одружитися з коханою дівчиною… Досі не можу повірити у його загибель. Артур досі з нами…», — гірко плаче жінка.
Більше десяти років знає Артура сусідка Людмила Василівна. Коли чоловіку було погано, він завжди приходив на допомогу, — згадує жінка.
«Такий чудовий хлопець. Спортивний, гарний, красень. Я завжди до нього ставилася, як до сина. Тому біль просто неймовірний».
До останнього сподівались на диво рідні Артура. Сина шукали по лікарням, звертались у поліцію.
«Я була впевнена, що він живий. Про себе лише повторювала: «Ну візьми слухавку, ну візьми, будь ласка!» Навіть сварилася. В одній з лікарень знайшли схожого на Артура, але то був не він. Вже потім в поліції при мені на телефон правоохоронця почали надходити якісь повідомлення, і я почала здогадуватись… Його загибель підтвердили о пів на першу ночі…Мені сказали «Тримайся»», — знесилено ридає матір Артура.
Потім жінка повертається до фото вже неживого сина і гаряче промовляє: «Мій ангел-хранитель, дивись на мене, бережи свого брата, бережи свою родину. Ми будемо про тебе згадувати тільки найгарніше…»
У Артура Покутнього залишились мама, вітчим, молодший брат і дві бабусі. Велика дружня сім‘я сподівалася пережити з ним ще багато щасливих моментів. Бо попереду було ціле життя…
