У засвіти провели Владислава Дюрінського – криворіжця, який служив у легендарній 93-й ОМБр «Холодний Яр». Його життя обірвалося 19 листопада поблизу Кліщіївки на Донеччині. Рідні, друзі, побратими у глибокій скорботі прощалися з молодим воїном, який понад усе любив свою землю і свій народ.
«Владислав завжди приходив на допомогу, — розповідає про друга Євгеній. – Ніколи не відмовляв, до будь-якої точки планети домчить, аби допомогти… У нього ще все життя було попереду. Важко прийняти, що він загинув».
Нашому землякові у грудні мало виповнитися 29 років. Власну родину створити не встиг, вдома на нього чекали мама та сестра. Працював слюсарем-ремонтником у сортопрокатному цеху №1 АМКР, мав перспективи. Але, на думку Владислава, усі турботи треба було відкласти, якщо на твою країну напав ворог.
Криворіжець прийшов до військкомату добровільно. Та не відразу вдалося все владнати, як хотілося. Близько року чекав, поки врешті його призвали та відправили на навчання.
«Владислав був мінометником, — згадує його побратим на псевдо «Роджер». – Успішно вчився, доволі швидко став командиром, виконував відповідальні завдання. Був вимогливим до себе, ділився знаннями з іншими».
Молодий командир Дюрінський — боєць на псевдо «Дюрик» знаходився біля військового транспорту, у який окупанти влучили протитанковою керованою ракетою. Ані він, ані його побратими не встигли відійти від місця вибуху… Окрім Владислава, ще троє бійців полягли тієї миті, шестеро дістали поранення.
За словами побратимів, багато запеклих боїв пройшов «Дюрик», але, за трагічним збігом обставин, останнім для нього став не бій, а підступний ворожий удар. Друзі вірять: навіть там, у кращому світі, боєць спостерігатиме за борцями за свободу України, яких навчав бути сміливими та витривалими.
Линуть у небо постріли на честь Героя Владислава Дюрінського. Низько вклоняються люди, заради яких він і пішов на вогневі позиції.
Вічна слава незламному добровольцю! Будемо гідними його подвигу. З небесних висот він побачить нашу Перемогу.
