Сьогодні понад 20 бійців Нацгвардії, які у різний час були звільнені з полону, були нагороджені пам’ятною монетою 21-шої окремої бригади імені Петра Калнишевського.
Нагородження пройшло у музеї російсько-української війни. Вручав нагороди – полковник НГУ Юрій Ізрайлов.
«Допомагали і будемо допомагати, аж до нашої перемоги» — так лунало гасло сьогоднішнього заходу.
«Міська влада завжди підтримує звільнених з полону військовослужбовців. Рада оборони міста продовжує забезпечувати військові частини допомогою. З початку війни від Кривого Рогу у в/ ч 3011 надано 184 млн грн допомоги. На сьогоднішній день Кривий Ріг – це місто, яке найбільше допомагає військовим серед усіх інших міст України,» — розповідає очільниця ГО «Набат Кривбас», заступниця голови Ради оборони міста Вікторія Третяк
«Наші мужні захисники роблять все можливе і неможливе заради нашої перемоги. Наша мета – це допомогти та забезпечити їх всім потрібним задля боротьби з ворогом», — додає Вікторія Третяк.
Боєць військової частини 3011 Павло Кравець поділився своєю історією. Чоловік перебував у російському полоні 21 місяць, та не покидав надії на повернення додому. 8 лютого героя обміняли, він потрапив на рідну землю. Павло розповідає, що сили триматись стійко йому давали спогади про рідних та велике бажання побачити дітей, жінку та батьків.
«Враження, коли ти повертаєшся з полону, неможливо передати. 21 місяць я думав про звільнення, а коли це відбулося, спочатку не вірилось. Але потім вже стало легше, ти розумієш, що ось, вже вдома», — поділився військовослужбовець в/ч 3011 Павло Кравець.
Сергій Кердивар пішов контрактником до лав ЗСУ ще в 2014 році. Потім зробив паузу та працював у рідному Кривому Розі. Але так склалось, що 2019 року Сергій знову пішов добровольцем боронити нашу країну. Чоловік ні на мить не сумнівався у своєму рішенні.
« Я відчував, що Україні знову потрібна допомога. Коли почалося повномасштабне вторгнення — я був у Маріуполі, на заводі. Наше завдання було врятувати життя місцевих людей та побратимів. Ми боронили Маріуполь до останнього його квадрату, але кількість ворога збільшувалась, вони були готові – ми ж зі свого боку давали їм гідну відсіч. В полон здались по наказу головнокомандуючого, аби зберегти життя», — розповідає Сергій.
Наші хлопці та дівчата мужньо тримались у полоні лише завдяки великій вірі та підтримці рідних, і головне, надії — знову побачити рідних. Їх морили голодом, холодом, калічили, але попри все вони не впали духом. Низький уклін нашим героїчним воїнам, дякуємо за наш спокій!
