Не стало Анатолія Шкляра – одно з найталановитіших український поетів, який був безмежно закоханий в український поетичний світ, у саму Україну.
Анатолій Миколайович народився 1954 року в Дніпропетровську. Закінчив українське відділення філологічного факультету Дніпропетровського державного університету. Працював журналістом у багатотиражних газетах, завідуючим редакцією художньої літератури видавництва «Промінь», редактором видавництва «Поліграфіст», співробітником Управління освіти та інформатики при обласній держадміністрації. Пройшов шлях від редактора до директора всеукраїнського держвидавництва «Січ».
Вірші талановитого дніпровського поета були добре відомі далеко за межами рідного міста.
— Анатолій Миколайович був дуже обдарованою людиною, — розповідає «Днепру вечернему» дніпровська журналістка Валетина Орлова. — Інтелігентний, делікатний, щедрий, добрий. Його вірші вражали силою і глибиною. На жаль, він випустив лише кілька поетичних збірок. Творча спадщина поета набагато більша. Ще Анатолій був прекрасним редактором — вимогливим, вдумливим, прискіпливим.
Чудовий поет і редактор щиро радів не тільки своїм, а й чужими творчими досягненнями. Останнім часом Анатолій Шкляр дуже хворів. Онкологія. Дуже шкода, що його не стало.
Нагадаємо вірші нашого талановитого земляка:
***
Біля рояля нічного
бронзове місто спить.
Я не помітив нічого,
бо запізнився на мить.
Воїни світять щитами
бронзовими з небес.
Знайте, мовляв, що там ми,
у задзеркаллі десь.
Мирно в душі і чисто,
острах віддаленів.
Грає небесне місто
тисячами вогнів.
Шибка дрижить, як мембрана.
Щось вже не так, а втім,
рано ще, дуже рано
цей полишати дім.
Музику степу, дороги –
все увібрала блакить…
Біля рояля нічного
бронзове місто спить.
Розбився глечик, тьмяні черепки
Миттєво розлетілись по бруківці.
І я дивлюсь, немов через віки,
Куди потраплять глиняні мандрівці.
Хоч як не склеюй долю день по дню,
Збагнути глину – сподівання марні…
Народжений з рухомого вогню
Цей глечик із козацької гончарні.
Коли у воду грудень заглядав,
Від подиху ледь ворушились вінця.
Крижинками вкривалася вода,
Зимові пропонуючи гостинці.
Але в оазах хатнього тепла,
Що линули до тіла звідусюди,
Дзвінка вода із глечика текла
На плечі юнок, на сяйливі груди…
Немає ні образ, ні каяття,
Лише тисячолітній досвід глини,
В яких всесильних променів злиття,
Сільських криниць розчахнуті глибини.
Летить вода – бентежна, молода, —
Що мітить наші рухи, жести, риси…
Коли розбився глечик – не біда,
Ще вдосталь є небесного замісу.
13 листопада о 14 годині у 4 лікарні Дніпра ( житловий масив Західний), у ритуальному приміщенні (зліва від центрального входу) відбудеться прощання з відомим українським поетом, членом Національної спілки письменників України Анатолієм Миколайовичем Шкляром.
