Сьогодні о 5-й ранку матері та родичі визволених з полону криворізьких нацгвардійців зустрічали своїх хлопчиків біля шпиталю, де їх будуть лікувати. Учора радісна звістка заполонила всі новинні стрічки — Україні вдалося обміняти ще 189 військовополонених. Серед звільнених бранців були і восьмеро бійців 21-ї Криворізької бригади Нацгвардії.
«Я вже зараз біля сина, одразу виїхала. Чекали дуже довго», — емоційно розповідає нам мати гвардійця Олега Туманевіча, Тетяна Цвєткова.
Усі три роки полону сина жінка не опускала рук, зверталася до можновладців, до відповідальних органів та установ, виходила на мітинги, нагадуючи про ув’язнених хлопців. І ось, нарешті, змучена очікуванням і невідомістю мати обійняла свого найдорожчого.
«Зустріч була дуже емоційна, дуже, — каже пані Тетяна. — Ну, так поспілкувалися трохи, бо на зараз він проходитиме обстеження і лікування. Сказала синочку, як я скучала й сумувала за ним, ми всі так чекали й плакали. А він мене заспокоював, казав, що все нормально».
Повернення Олега з трирічного полону стало найбільшим подарунком для родини, і особисто для молодшої сестри Героя. 30 грудня Вікторії виповнилося 25 років, і радісна звістка перевершила всі найзаповітніші мрії іменинниці.
«Про плани на майбутнє ми ще не розмовляли з сином. Ще й не було того часу, щоб про все поговорити», — каже щаслива матуся.
Попереду у цієї сім’ї буде багато часу, проведеного в тісному колі близьких, в любові, розумінні й підтримці. Бо тільки разом можна пережити й подолати наслідки тривалого перебування в застінках російських катівень.
Олег потрапив до рук окупантів 2 квітня 2022-го. 8 лютого нагвардієць в/ч 3011 прибув до Маріуполя на ротацію. 24 лютого він зранку написав матері, що пережив страшну ніч — всюди були обстріли. Зв’язок із ним повсякчас переривався. Олег жалів матір і не розповідав про жахи, які відбувалися в Маріуполі. Лише скупо повідомляв, що живий. Коли ж пані Тетяні передали його фото, вона побачила брудного й чорного сина, який дуже змінився, з молодого хлопця перетворившись на мужнього чоловіка.
Далі була звістка про полон і тяжкі роки, коли пані Тетяна з іншими матерями та сестрами кричала про свій біль на мітингах у центрі нашого міста і жила надією.
«25 березня він мені дзвонив. Це були два дзвінки і все — більше я його не чула і не бачила. Потім мені передали, що син у полоні», – згадує те страшне минуле мати бранця.
Відтоді вона вірила, що побачить свою кровиночку, як він виходить з автобуса і вона його обіймає. Тільки б нарешті почути оце довгожданне «ма», і більше нічого не треба…
Як ми повідомляли, разом з Олегом Туманевічем, із російських катівень при обміні визволили ще сімох криворізьких нацгвардійців: Андрія Мазурика, Дениса Середіна, Владислава Ткаченка, Дениса Сінкіна, Ярослава Марченка, Максима Симоненка і Микиту Шаульського.
Після реабілітації з нетерпінням чекатимемо на вас удома, хлопці! Якнайскорішого одужання!
Фото ТРК Рудана, соцмережі, архів родини.
