У Кривому Розі сьогодні, аж за рік по загибелі, змогли поховати захисника Маріуполя, головного сержанта Андрія Божка з позивним «Фамас». Віддати останню шану мужньому й нескореному «азовцю» прийшло дуже багато людей. Прапори легендарного «Азова» гордо майоріли над Центральним кладовищем.
Наш земляк навчався у металургійному ліцеї №16, згодом закінчив Криворізький педагогічний університет. Змалечку займався боксом, плаванням, футболом, а у дорослому віці — легкою атлетикою. У 18 років він вивчив французьку мову, поїхав до Парижа, де вступив до Французького іноземного легіону. Відслужив там рік, а потім вступив до полку «Азов», у складі якого захищав Маріуполь від нападу росіян.
Він загинув майже рік тому, 3 квітня 2022 року, при обороні Маріуполя. Про те, яким він був хоробрим вояком і вірним другом, розповів побратим Андрія з позивним Бекхем:
«Коли ми приїхали на базу в Маріуполі, то з першого дня були разом, пліч-о-пліч, жили в одній кімнаті. Разом пішли на відбір до «Азова». Нас було 100 чоловік, ми з Фамасом потрапили в один навчальний взвод, разом отримали шеврони і стали кулеметною двійкою. Служили в одному відділенні, і з початком великої війни вирішили показати, чого нас навчили, — попросилися на околицю Маріуполя (село Калинівка). Ми першими зустрічали ворога, коли 36-а бригада морпіхів була прорвана і ворог таки дійшов до Маріуполя. З Калинівки мені вдалося відправити Фамаса тільки обманом. Нас приїхали міняти, я йому сказав, що мене поміняють, і тоді він погодився виїхати. Але я залишився в Калинівці…»
Андрій загинув, коли ворог утретє прорвав нашу оборону. Азовці тоді стояли в приватному секторі Маріуполя. Позиції двох бойових побратимів були розташовані через дорогу. Андрій прийшов до друга і сказав: «Я хотів би подзвонити мамі і передати, що я її дуже люблю». А наступного дня його вбили… Коли азовців узяли в оточення, треба було перевірити, наскільки ворог далеко. На жаль, він був дуже близько, на відстані менше 50 метрів. Коли Фамас вийшов на завдання — пролунав постріл. Імовірно, російського снайпера.
«Мені пощастило більше. Після поранення мене перевели у підвали заводу Азовсталь, потім був полон, обмін, і лише пізніше я зміг передати його останні слова мамі», — каже Бекхем.
Побратим запам’ятав Андрія Божка зібраним, цілеспрямованим, з відмінною фізичною підготовкою. Андрій мав досвід служби у Французькому легіоні, і коли іншим хлопцям було важко від навантаження, він лише сміявся.
«Фамас був одним із кращих у батальйоні за фізо та медициною. Це був справжній спецпризначенець, який не перекладав свою роботу на когось», — згадує Бекхем.
Процес передачі тіл затягувався з боку ворога. Живі та поранені бійці потрапили в полон, а тіла загиблих довго шукали і не квапились віддавати. Батьки здавали ДНК, тривали процедури обміну, і от лише тепер ми змогли з честю попрощатися з нашим земляком.
Тяжко переживає своє горе кохана Андрія, Валерія:
«Минуло 11 місяців, а він перестав виходити на зв’язок ще 2 березня 2022. Це була нестерпна невідомість. На сьогодні, я рада, що хоча б повернули його тіло. Він єдиний зі всього взводу, чиє тіло повернули додому. Мій коханий був особливий, не такий, як усі. Я його знала як ласкавого, грайливого хлопця. Але Азов був його свідомим вибором, він нас готував до цього, хоч ми й намагалися відмовити, та Андрій був рішучий. Він це любив, в усьому був кращим і не шкодував, що там перебуває. Дуже любив подорожувати, вивчати мови і займатися спортом, любив Іспанію, Францію і планував колись вести канал для військових. Ще не знаю, як мені жити далі, бо легше не стає і як раніше вже ніколи не буде…»
27 грудня, за Указом Президента України, наш 23-річний земляк був посмертно нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня. У Кривому Розі його ратний подвиг відзначили нагородою «За заслуги перед містом» 3 ступеня.
У полеглого захисника залишилася родина: батьки і кохана дівчина. Він був єдиною дитиною в сім’ї… Вічна пам’ять і подяка тобі, молодий Герою!
