Молодший лейтенант Володимир Лисничка народився і виріс у Кривому Розі. Вже кілька місяців наш земляк служить у 151-й окремій механізованій бригаді.
«Чесно кажучи, в армію хотів потрапити, — зізнається Володимир. – Бо мій батько військовий, воював ще з часів АТО/ООС, потім продовжив захищати Батьківщину після повномасштабного вторгнення. Та за станом здоров’я його комісували, а тому я мусив зайняти його місце. І ось я тут, служу у 151-й бригаді. Як кажуть, пост здав – пост прийняв».
Від повісток Володимир не бігав, ухилянтом не був і від ТЦК не ховався.
«Я тих ухилянтів не розумію. Виходить, що одні хлопці воюють, не дозволяють рашистській мразоті піти далі, а інші десь по кущах ховаються… Це як? Бійцям на передку важко, вони втомлюються, їх потрібно замінити й дати передихнути та відновитись. Воювати — це така робота, складна, важка, брудна, але її треба гуртом зробити. Мусимо всі разом захистити свої родини та вигнати окупантів з нашої землі, а вже потім займатись власними справами», — міркує криворіжець.
І ми обов’язково переможемо, бо українці вміють гуртуватись, особливо перед спільною небезпекою.
«Коли ми згуртовані, то ми – непереможні!» – переконаний Володимир.
Джерело — сторінка 151-ї бригади у фейсбук.
