«Він був міцний, як кремінь». На Сумському напрямку загинув 22-річний танкіст із Кривого Рогу. «Купера» з його екіпажем наздогнав ворожий «Ланцет», коли вони повертались з бойового завдання.
Сергій Купрієнко служив з 2020 року, це був його свідомий вибір.
«Це, мабуть, був один із кращих командирів танків. Він знав свою справу, завжди був спокійним. Навіть коли було дуже важко і летіли ракети, він був як кремінь. Я ніколи не бачив, щоб він панікував або не знав, що робити. Сергій завжди був на своєму місці, завжди знав, які будуть його дії. Він був фахівцем своєї справи», — розповідає заступник командира роти і побратим воїна Євгеній.
З «Купером» вони служили разом цей рік і були більше побратимами, ніж командиром та підлеглим.
«У нас невеличкий підрозділ. Великої різниці командир — солдат теж не було. Ми всі були, як одна родина», — каже Євгеній.
Смерть наздогнала Сергія з неба. Їхній Т-64 повертався з успішно виконаного бойового завдання, але хлопців уполював «Ланцет». Танк вибухнув: командир загинув одразу, важкі поранення отримали навідник і механік.
«Він побував у всіх гарячих точках, брав участь у Харківському контрнаступі. За його участі було звільнено багато населених пунктів, скільки життів піхоти було врятовано завдяки його сміливим діям як командира танку. Скільки ворога було знищено цим екіпажем, навіть рахувати не беруся. Лише за останній тиждень 2 БТРи і багато опорних взводних пунктів ворога. Сергій і його бойові друзі нищили окупантів щодня», — каже побратим.
Гірко плаче за онуком Лідія Павлівна.
«Він двічі Герой! Захищав Маріуполь, був контужений і знову повернувся на фронт. Тепер вже Донбас. А росія його забрала. Фашисти! Слава моєму онукові!» — гірко ридає бабуся.
Був дуже добрим і приязним, — згадує Сергія його брат Дмитро. Зараз шкодує, що мало проводив з ним час, а тепер-от розлучила війна.
«Коли йому виповнилось 18 років, він прийшов на комісію у військкомат, де йому запропонували стати добровольцем. Практично відразу підписав контракт. Був в «Азові», майже півтора місяці з початку великої війни захищав Маріуполь. 13 чи 14 військовим разом з ним вдалося вийти з оточення і два тижні вони йшли до наших позицій на Донеччині. Звідти їх привезли вже сюди на госпіталізацію, — розповідає Дмитро. – Танки — то була його стихія. В танки ми грали з дитинства. Мрія Сергія здійснилася, але він так рано пішов з життя…»
З пошаною і почестями Сергія Купрієнка сьогодні поховали на рідній землі. Ми не забудемо. Вічна слава Герою!
