Один мій товариш розповів про свого побратима — бувалого хлопа з категорії 50+. Чоловік сумлінно відвоював понад два роки повномасштабки і ось, раптом, подався у СЗЧ. Зробив то зопалу — не інакше
— Вважай, це був один із наймотивованіших бійців нашого підрозділу, — журиться вояка. — Але вже як є. Поїхав у відпустку за кордон і, бляха, не повернувся. Написав до нас, щоб не чекали.
— А причина?
— Та сама, що і в інших — за@бала несправедливість.
— Глобальна?
— Та як сказати. Хлоп у лютому 22-го повернувся з Польщі. Мав там хорошу роботу, сім’ю до себе перевіз. Коротше, з Україною його фактично нічого не пов’язувало. А тут примчав на війну.
— Ми тоді всі були на підйомі. Мотивація зашкалювала, дай Боже. Про дємбєль не загадували…
— Отож бо. Пішов він у військомат, потрапив з нами в один батальйон, воював у мінометці, вижив у кількох с@аках, мав поранення. Зрештою, ВЛК визнала його обмежено придатним.
Минулий рік він на позиції вже не піднімався. І най би так і лишилося. Але мусів пройти переогляд. І вже нова ВЛК позбавила його цих «преференцій». Реально ж хлоп не витягував колишньої роботи. Фізично й морально стерся. То, мабуть, через те й пішов у СЗЧ.
Типова ситуація, зрозуміли причини, але залишити побратимів… Хезе, як тут правильно мало б бути.
— Законних причин списатися він не мав, — пояснює товариш. — Втік — це погано. Бо номінально він лишається бойовою одиницею. На його місце нікого не переведуть, якби й було б кого. З іншого боку, я можу зрозуміти цього «пенсіонера». Він пішов на війну мотивованим добровольцем. Чесно служив. А тут така «підстава» з ВЛК. Утім, ВЛК — то сяка-така причина. Людині просто бракувало тривалого відпочинку. Не відпустки на 15 діб, не ротації, а умовно дємбєля на півроку. Шоб міг із сім’єю пожити.
— Ну, того би всі ми хотіли.
— Звичайно. І це було би справедливим варіантом. Якщо війна, то ти служиш, а не ховаєшся за довідками чи за кордоном. Але й служба не має бути квитком в один кінець. Скажімо, повоював рік-два — звільнився, а за півроку обов’язково маєш знов призватися.
— Було би непогано.
— Але @єр до того дійде.
— Чому?
— Бо то політика, рейтинги. Нашо комусь дратувати свій електорат? Ухилянти за тебе не проголосують.
— Це точно.
— Тому вже як є. Суспільство чмокатиме тебе в @упу, називатиме героєм, але шоб поміняти на нулі – яйця заслабі.
Як склалося з «пенсіонером»-сезечешником у підрозділі мого товариша – я не знаю. Можливо, він-таки повернувся. Насправді, дехто згодом вертається, коли прозріває, яку дурню він вчинив. Але то, напевно, дехто.
• P.S. Нещодавно Тexty.org.ua провели опитування серед 128 військовослужбовців ЗСУ щодо причин такого явища, як СЗЧ (самовільне залишення частини). З’ясувалося: «бійці приймали рішення про СЗЧ однаковою мірою як спонтанно (52%), так і продумано (48%)… Добровольці не менш схильні до СЗЧ, ніж примусово мобілізовані… Основні чинники, що підштовхують бійців до втечі: нерозумна бюрократія, корупція, відсутність чітких термінів служби, ротацій та можливостей для відпочинку… Респонденти анонімно заповнювали онлайн-анкети в період із 27 жовтня 2024 року по 1 січня 2025 року».
Олександр Шульга
