Вчорашня стаття, яка була опублікована на сайті Kstati+, про те, що екс-кандидата в мери Кам’янського Максима Голосного позбавили бойової зброї, зацікавила чимало читачів.
Причому найбільший інтерес викликав не факт позбавлення зброї, а місце, де Голосний проходить службу – у якості охоронця складу БПЛА. Зрозуміло, що склади з такою технікою знаходяться у глибокому тилу нашої армії. Тобто, всі розповіді Голосного про те, що він служить ледве не на передовій – не більше, аніж фантазії пана Максима, який добре відомий своїми звичками видавати бажане за дійсне. Насправді ж служить він у тилу, а ніяк не на фронті.
Ми вирішили продовжити тему та розповісти, де саме несуть службу так звані «опозиціонери» Кам’янського, які дуже люблять розповідати про свій патріотизм та готовність жити для простого народу. Візьмемо, наприклад, такого собі пана Ігоря Ількова, який кілька років поспіль називав себе «опозиціонером», розповідав про свій небачений патріотизм і вішав по місту білборди зі своїм зображенням. Нагадаємо, ще навесні 2022 року, одразу ж після початку російського вторгнення, Ільков, хоча й не без суперечок, отримав повістку від працівників Кам’янського ТЦК (по-старому – військкомату) з приписом з’явитися на призивний пункт, щоб потім відбути у діючу військову частину Збройних Сил України. Але пан Ігор просто не з’явився до ТЦК, навіть не вказуючи якихось поважних причин. Керівництво військкомату подало на нього, як на ухилянта від служби, заяву до поліції, але справа чомусь «заглохла», ми вже про це колись писали. З часом виявилось, що Ільков втік до Дніпра, де, кажуть, за допомогою своїх покровителів, сумнозвісних братів Дубинських, влаштувався до місцевого батальйону територіальної оборони і тим самим уник призову в ЗСУ. Причому службу він несе далеченько від фронту, в одному із сіл Дніпропетровської області.
А нещодавно став відомим дуже цікавий факт з «військової» біографії Ількова – виявляється, він отримав звання лейтенанту і обіймає посаду військового психолога у підрозділі, де проходить службу. Таке призначення викликає, щонайменше, здивування – а чи має пан Ігор фахову освіту для того, щоб бути психологом? Адже навіть до навчальних закладів на таку посаду приймають лише за наявністю відповідного диплому. А тут робота набагато складніша – працювати доводиться не з дітьми та підлітками, а з дорослими чоловіками, які мають бойову зброю і виконують надважливе завдання по захисту України від іноземних загарбників. Тож іще раз ставимо запитання – чи є у Ількова диплом про набуття спеціальності психолога і який саме вищий навчальний заклад він закінчував? Чи може, вже існує такий собі «Університет психології братів Дубинських», га?
Окрім суто професійних питань до новоспеченого пана психолога в особі Ількова, є й моральне. Чи має право бути психологом людина, яка публічно образила хвору дитину, інваліда від народження, і навіть не вибачилася перед дитиною та її матір’ю? (Цю огидну історію пам’ятає багато хто в Кам’янському). Невже можна довіряти стан психологічного здоров’я захисників Батьківщини людині, яка так зганьбилась в історії з хворою дитиною? Що ж, це питання до тих, хто за якісь заслуги або ще за щось призначав Ількова штатним психологом військового підрозділу.
Після Ількова переходимо до ще одного «опозиціонера», лідера міської «Батьківщини» Олександра Плахотніка. Той отримав повістку влітку 2022 року як офіцер запасу, але служити теж не пішов через начебто якусь інтимну хворобу. А потім швиденько вступив до якогось приватного вишу в Запоріжжі і отримав «бронь» чи то як студент, чи то як аспірант. Наприкінці 2022 року потрапив у гучний скандал – у мережі Інтернет з’явилося його фото з Чехії, де він разом з дружиною, депутатом обласної ради та лідеркою обласної «Батьківщини» Оленою на спортивній трибуні спостерігають за баскетбольним матчем. Грала команда покровителів Плахотніка, братів Дубинських – БК «Прометей». Багато хто тоді ставив питання – як могло статися, що чоловік призовного віку виїхав за кордони України? Як це часто буває, питання лишилось без відповіді. Можна лише здогадуватись, що тут «руку приклали» все ті ж Дубинські та їхній бізнес-партнер, тодішній губернатор Дніпропетровщини Валентин Резніченко.
А у нас – інший персонаж, ще один «опозиціонер» Андрій Іванченко. Цей теж з початком війни дуже багато розповідав про патріотизм та про ворогів України, хоча сам йти до ЗСУ якось не поспішав. То йому заважала хвора рука, то прописаний він був десь далеко від Кам’янського, то казав, що буде більш корисний у тилу як волонтер. Але повістку йому все ж таки вручили, і пішов він служити – куди б ви думали? Зовсім-зовсім недалеко, у військову частину, яка розташована на території Кам’янського району, тобто майже вдома. У нас просто закономірність – «опозиціонери» служать подалі від фронту, поближче до тилу або до дому.
І нарешті, ще одна яскрава фігура з нашої «опозиції» – такий собі пан Сергій Худович. Як відомо, цей ще до війни, наприкінці 2021 року, дуже сильно вляпався в скандал – за допомогою шантажу намагався видурити чималі гроші у володарів автозаправки по проспекту Аношкіна, бо інакше погрожував почати інформаційну війну. Щоправда, не склалося – під час передачі першої частини «траншу» у 3 тисячі доларів Худовича затримали працівники СБУ, і він загримів до цугундеру. А потім, вже влітку 2022 року, якимось дивним чином домігся рішення суду відпустити його з-під арешту під заставу, причому на дуже немаленьку суму. Після цього опинився на службі, але теж не на фронті, а недалеко – у Запоріжжі, охороняє ДніпроГЕС. І графік у нього досить вільний – минулого року Худовича неодноразово бачили у Кам’янському, зустрічався тут з рідними людьми. Цікаво, може вже почав створювати нову «правозахисну» організацію по шантажу та вимаганню грошей у бізнесменів нашого міста? Адже з АЗС якось пройшло, може, і в майбутньому пройде?
Такий от «невидимий фронт» у наших «опозиціонерів». Рано чи пізно війна закінчиться, рано чи пізно в Кам’янському будуть чергові вибори. І ми знову, скоріш за все, побачимо всіх вищеназваних персон у якості кандидатів на різні посади. Вони знову будуть розповідати про свій патріотизм, про те, як вони особисто захищали Україну, як «кулі свистіли над головами». Передвиборчих казок буде – хоч греблю гати. Все це – у майбутньому. А кам’янчанам на майбутнє слід запам’яттати вислів «залізного канцлера» Отто Бісмарка: «Ніколи так не брешуть, як на війні та під час виборів». Звісно, гер канцлер не знав і не міг знати наших місцевих «опозиціонерів», але погодьтеся – сказав про них він дуже влучно…
