27 грудня 2024 року не стало нашого мужнього земляка Валерія Яйчені.
У цей день о 15.15 він востаннє зателефонував Олені, повідомив, що має, як начальник охорони, перевірити пости і тиша. Дружина не дочекалася дзвінка від коханого й зранку, коли зазвичай виходили на звʼязок. Недобрі передчуття підтвердили побратими: «Валєрчика з нами більше немає. Зупинилося серце».
Про це повідомляє Іларіонівська громада.
Народився Валерій 19 березня 1972 року у багатодітній родині. Він був середнім з п’яти братів та сестер. Батьки прищепили хлопцю повагу до старших, відповідальність за молодших і безмежну любов до своєї рідної землі.
Здобувши спеціальність висотника, переїхав до Дніпра та влаштувався кранівником у Дніпропетровський річковий порт. Там зустрів свою долю —Олену, що була майстром зміни. Майже 25 років поряд. У любові й злагоді. Олена Олександрівна в усьому могла покластися на чоловіка. Згадує, що на роботі Валерія дуже цінували. Став чоловік опорою й для сина пані Олени.
З початком повномасштабного вторгнення Валерій Андрійович готувався до захисту країни, адже мав військову спеціальність водія -стрільця, яку отримав під час проходження строкової служби у 90-тих роках. До того ж, як військовозобов’язаний, у 2020 році викликався на навчальні збори.
У березні 2022-го солдат Валерій Яйченя приєднався до Сил оборони у лавах 762 окремої бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту.
Саме завдяки стійкості й пильності бійців цієї бригади ми збудували тисячі кілометрів оборонних рубежів. Звільнили від смертельного заліза сотні гектарів деокупованих територій, продовжуємо тримати під контролем об’єкти транспортної та критичної інфраструктури.
Боєць Яйченя мав позивний «Сокіл», але побратими з теплотою називали його Валєрчик. Бо він — завжди поруч: пильнує, підтримує, допомагає, доставляє. Під час відпусток, каже пані Олена, чоловік не відчував себе спокійно. Перші дві-три доби занурювався у родинний затишок, потім весь час тримав звʼязок з хлопцями. Бо душею був з ними. І це природньо, адже разом з побратимами довелось пройти багато. Валерій Андрійович не збирався залишати свою бойову сімʼю допоки йде війна і він має сили захищати тих, хто йому дорогий. Це зробило його міцнішим. Проте не менш вразливим. 15 контузій, біль втрат далися в знаки 52-річному Захисникові.
