28 грудня 1972 року у Кам’янському (тоді – Дніпродзержинськ) на лівому березі Дніпра було закладено фундамент першого житлового будинку лівобережної частини міста. Через два роки та два дні цей будинок був офіційно зданий в експлуатацію.
Про будівництво цього легендарного будинку 1-Г Наддніпрянським проспектом (тоді – проспект 50-річчя СРСР) 9-го мікрорайону міські ЗМІ писали неодноразово. Але ми вирішили поговорити з людьми, які стали першими мешканцями цього будинку, та з перших вуст дізнатися, як зароджувалося життя у лівобережній частині міста. Тоді вони були ще дітьми та підлітками, але й через півстоліття таку грандіозну подію, як переїзд у новий будинок, пам’ятають дуже добре.
Згідно з усіма офіційними джерелами, спеціальна комісія визнала цей будинок придатним до експлуатації 30 грудня 1974 року. Але, як стверджують старожили, заселяти його почали ще наприкінці листопада. Усі необхідні комунікації: світло, газ, вода, каналізація на той час у будинку вже функціонували. Тому, коли члени комісії підписували відповідний документ, що підтверджує, що будинок придатний для експлуатації, у ньому вже місяць жили мешканці та готувалися зустрічати свій перший Новий рік у новому будинку.
Нове житло викликало справжнє захоплення новоселів, багато з яких до переїзду тулилися зі своїми сім’ями в невеликих кімнатах, часто за ущільненням. Їхні емоції можна зрозуміти, адже перший будинок лівобережжя був побудований з цегли і мав покращене планування зі збільшеною на 20 см висотою житлових приміщень (2,7 проти 2,5). Однак були й неприємні моменти. Досить відзначити, що це був не просто перший будинок на Лівому березі міста, він був єдиним будинком лівобережжя, який стояв майже посередині степу. Поруч були лише вагончики будівельників, у яких знаходилися їхні побутовки та їдальня. Автори проекту врахували і цей нюанс, і будинок міг функціонувати автономно: на його першому поверсі розміщувалися ясла-садок, дитяча молочна кухня, магазин та необхідні побутові служби. Але як не крути, а місця довкола були дикі. І споконвічні мешканці цих диких місць нерідко навідувалися в гості до новоселів.
Особливою сміливістю та нахабством відрізнялися дикі кабани, які підбиралися прямісінько до будинку і рилися в смітнику в пошуках залишків продуктів харчування. Як розповів один із перших мешканців будинку, іноді їх доводилося відлякувати, кидаючи до непроханих візитерів з балкона різними непотрібними речами. Іншою великою проблемою став пісок, якого довкола були цілі бархани. Як тільки починав дмухати вітер, піднімалися цілі хмари дрібного піску, який примудрявся потрапляти до квартири навіть через зачинені вікна. А відчинені балкони доводилося постійно очищати від нього.
Природно, що низка труднощів, з якими зіткнулися піонери лівобережжя, пов’язані з логістикою. Добиратися до міста на роботу та навчання було в перший період складно. На лівий берег міста «пустили» новий автобусний маршрут №14, але оскільки пасажирів було небагато, то він ходив не дуже часто. А школярів на навчання возили спеціальним автобусом доти, доки наступного 1975 року було відкрито ЗОШ №40, що стала першою школою лівобережжя. Спочатку в ній навчалося зовсім небагато дітей. Досить сказати, що 1975 року в ній за парти сіли лише 7 першокласників. Але оскільки будівництво нових будинків на лівобережжі йшло високими темпами, то скоро всі класи виявилися переповненими, а їх кількість збільшилася.
До речі, досі незрозуміло, чому перший будинок лівобережжя отримав номер 1-Г, а вже потім до нього добудовувалися будинки з літерами В, Б та А. Найімовірніше, на це питання зараз неможливо отримати вичерпну відповідь. Але якщо хтось із читачів має цю інформацію, просимо поділитися нею з редакцією.
