Довгоочікуване й вистраждане сталося — вони повернулися! Наші криворізькі хлопці, визволені з пекельного ворожого полону. Виснажені, худі, травмовані, катовані морально й фізично. Але відтепер щасливі, що ступили на рідну землю. Зараз хлопці проходять обстеження у медичних закладах, до рідних домівок вони повернуться після необхідних процедур, залежно від стану здоров’я.
Щоби вперше за два роки побачити сина, полоненого нацгвардійця Віталія, ластівкою полетіла до нього мати, Оксана Латанська. Ця героїчна криворізька жінка, голова ГО «Сталева гвардія КР», присвятила його визволенню всі сили, енергію й снагу.
Віталій описав нашим журналістам свої відчуття від знаменної події:
«Якщо не виражатися нецензурно, то важко описати, що ми пережили. У визволення повірили, лише коли побачили прапор рідної країни і хлопців у нашій формі. До того ми думали, що нас просто перевозять в іншу зону, що це якісь звичайні підступи росіян. Бо вони так часто роблять: нібито везуть на обмін, майже на кордон, а потім розвертають назад, іноді ще в гірші умови, з яких вивезли. Цього разу нас зібрали, сказали взяти речі, зав’язали очі і відправили».
Змучений криворіжець був приємно здивований тим, скільки простих українців у містах і селах радісно зустрічали колону з визволеними бранцями. Люди зупиняли автобуси, роздавали хлопцям печиво й воду, цілували.
«Я ніколи не бачив, щоб так раділи незнайомим, стороннім людям. Це було неймовірно. Просто слів немає. Як тільки ступив перший крок з автобуса, мені допомогли зв’язатися з матусею. А далі я погано пам’ятаю, стільки було емоцій. Пригадую, що просив маму не плакати…» — ділиться Віталій.
Про полон йому згадувати важко. Поки не готовий, — каже юнак.
«Перші місяці заспокоював себе думкою, що про нас пам’ятають і скоро заберуть. Потім минув рік, півтора, два роки, і я почав втрачати надію. Бачив, як багатьох хлопців засуджували до в’язниці, причисляли до «Азову». Страх був, що й мене так само відправлять у далекі краї. Тому новина, що ми нарешті вдома, не підлягає опису словами», — усміхається Віталій.
Зичимо нашим землякам, які вирвались із пекла, якнайшвидше зцілити тіло й душу у колі рідних людей, які люблять їх понад усе.
