У Криворізькій гімназії №16 завмерли на подвір’ї у скорботній тиші рідні захисника Максима Вовка, школярі й педагоги. На честь Героя тут сьогодні відкрили меморіальну дошку. В зажурі — батьки, вдова і син загиблого бійця.
Сюди маленький Максимко колись прийшов у перший клас. Після школи вступив до політехнічного технікуму, далі пішов працювати машиністом тепловоза на Південний ГЗК, вступив за фахом в Дніпропетровський університет.
У 2022-му році чоловік пішов до військкомату. Потрапив в 125 бригаду 217 батальйону «Вільні леви». Спочатку служив кулеметником, потім став старшим вогнеметником. Бойовий шлях проліг на Донецькому й Харківському напрямках. На Куп’янщині став командиром відділення роти вогневої підтримки. А тим часом на фронті розгорнулася епоха FPV-дронів, від яких Максим і загинув.
Звісточку від сина родина завжди чекала напружено, з завмиранням серця.
«Поки він вийде з позиції, чекали цих слів: «Ма, я вийшов, все добре, потім розкажу». Того останнього разу я кажу батькові: «Ой, довго нема повідомлення». Вже душа не на місці була. Дуже важко, бо одна дитина, один син», — згадує той страшний день мати Героя, Валентина Вікторівна.
25 травня хлопці виходили з позицій. Російський дрон підлетів ззаду, бійці його не почули, бо «беха» сильно шуміла. Максим сидів скраю і прийняв на себе всю потужність удару.
«Він був вже виморений. Усі хлопці дуже втомлені за ці роки, хотіли додому. Відпустки короткі й нечасті. Дуже мало його побратимів зараз є серед живих», — каже мама Героя.
У побуті Максим був дуже добрий і м’який. Рідні кажуть: до війни і павука б не вбив. Побратими загиблого криворіжця телефонують батькам і зізнаються: коли йшли на позиції з Вовком, були спокійні і впевнені. А ще на війні Максим змінив своє ставлення до релігії: став менше поважати церкву, але більше любити Бога, — зауважує мама захисника. Недарма ж кажуть, що на війні атеїстів немає.
Дякуємо тобі, Максиме, за самопожертву і захист нашого мирного міста. Велика честь бути твоїми земляками!
