«Кривий Ріг навіть не розуміє ще, кого втратив». Душа – в небо, а тіло – в рідну землю. Сьогодні рідні, близькі і побратими провели в останню путь Миколу Скидана на псевдо «Восток».
Відважний земляк, про якого ще за життя ходили легенди, загинув на Покровському напрямку. Два дні тому люди на колінах зустрічали катафалк з тілом Миколи Скидана на Університетському проспекті. Віддаючи останню шану і любов тому, кого так цінували і в загибель якого повірити не могли.
«Він був справжнім воїном, постійно нас тренував. Якби не він, половина наших загинула ще у Херсоні», — важко добираючи слова, розповідає потратим Андрій Борода.
У розвідці з Олексійовичем він з 2022 року. Каже, пройшли за цей час чимало.
«Він – Людина з великої літери. Переніс 4 дуже важкі поранення. Мав травму зі складними наслідками. Але щоразу вперто повертався на фронт. Воював з 2014-го. Був всюди: в Луганську, Донецьку, Херсоні, Авдіївці. А загинув під Покровськом. Чи 152-й прилетів чи з дрона накрило. Уламок – в серце…» — глухо говорить військовий.
Микола Скидан воював ще з 2014 року, служив у 40-му батальйоні Кривбас. У 2015 році був нагороджений відзнакою президента — медаллю «За мужність». Згодом вступив до лав 17-ї танкової бригади. Його знали і любили у війську, цінували за хоробрість, веселу вдачу й командирські здібності. Наш земляк мав важкі поранення, але відновившись, знову ставав до бою.
«Завжди посміхався. Його улюблений вислів — «Все буде добре». Попри поранення, які він отримав за 10 років служби – Микола продовжував боронити свою країну та нас. Правди він нам не казав, аби не засмучувати», — згадує його родичка Євгенія Володимирівна.
«Мужня і сильна людина», — зі сльозами на очах перераховує чесноти воїна Юліана Калін, виконавча директорка БО «Благодійний фонд «39 жіноча сотня». З Миколою Скиданом вони дружили 10 років.
«Він – скеля, поряд з якою було не страшно навіть на війні. Але при цьому дуже добрий і м‘який. І принциповий. Він був НАШ і дуже складно зараз казати про нього «був». Він – Герой, і Кривий Ріг ще не усвідомлює, кого він втратив», — плаче Юліана.
«Дядько Микола завжди всіх розраджував. Для мене він був як тато. Це була моя підтримка. Ніколи не розповідав, що і як у нього, на всі питання завжди відповідав «Ще живий», — згадує похресниця Героя.
Величезний натовп людей біля будинку і на кладовищі сьогодні був забарвлений розмаїттям квітів – червоних, як кров, пролита за нашу свободу. Як правда, яку не зламаєш. Як пам‘ять, викарбувана у наших серцях.
Світла пам‘ять тобі, Коля «Восток»…
