До початку великої війни, він 15 років працював у страховій компанії «PZU Україна» в рідному Кривому Розі. Останні 5-6 років був керівником відділення. Коли ж несамовита орда ввалилася в нашу хату, криворіжець став до зброї. Нині він — бойовий медик 23-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
«Ми займалися страхуванням автотранспорту, житла, корпоративний сектор страхування, медичне, особисте майно, а також довгострокове страхування життя. Співпрацювали з банками, автосалонами, з великими та середніми підприємствами нашого міста», — пригадує 48-річний Норман своє цивільне життя.
До Збройних Сил України він потрапив 3 березня 2022 року.
«Пройшов медкомісію за один день, і десь за два-три дні вже був у ЗСУ. Мене направили у Криворізький автомобільний батальйон, який здійснював перевезенням пального та боєприпасів на передову. Я був у роті, яка займалася охороною транспорту», — розповідає наш земляк.
Спочатку була служба в Кривому Розі, потім — Харківська область, далі — Донеччина. У квітні 2024 року був переведений у 23-ю окрему механізовану. Одного разу під час відбиття атаки, «Норман» знищив 6 рашистів і при цьому зберіг особовий склад.
«Я не вважаю, що це якийсь подвиг, — ми просто робили свою роботу. Нас було четверо. Ми зайняли дві СПшки, які були практично поруч. Я поділив людей: щоб два досвідчених бійці були на передній еспешці, а молоді — позаду нас. Завдяки грамотній позиції ми були практично непомітні для ворожих „пташок“, тому ворог, виходячи на наші позиції, практично нас не бачив. Також ми встановили три протипіхотні міни осколкового типу, тоді вдалося знищити однією міною одразу трьох ворогів», — пригадує «Норман».
А наступні шість гранат, кинутих у бік ворога, закінчили справу. Троє інших росіян виходили з посадки, їх підпускали якомога ближче та знищували.
«Головне — підготувати хлопців, дати їм розуміння, хто і що має робити, якщо ворог наблизиться. Коли люди розуміють, що їм треба робити та чого чекати, тоді вони більш впевнені», — наголошує сержант.
Норман переконаний, що наші думки матеріалізуються. Якщо думаєте про добре — так воно і буде. Якщо налаштовуєте себе на поганий сценарій — він вас і чекатиме наприкінці.
«Я заздалегідь програмую, як пройде мій бойовий вихід: дійдемо до позиції, не буде ніяких „пташок“ над нами або якщо й літатимуть, то вони нас не побачать. А от проблема сьогоднішніх хлопців, які потрапляють у ЗСУ, в тому, що вони хочуть якомога скоріше дістати поранення і поїхати лікуватися», — зітхає командир.
На його думку, успішний командир має бути поруч з бійцями, дихати їхнім життям, розуміти їхні проблеми. Він сам мав пройти через все те, що проходять хлопці. Адже від його рішень залежить життя бійців. Приміром, найяскравіший спогад, який назавжди закарбується в пам’яті Нормана, — як він виносив першого пораненого.
«Ми прийшли у бліндаж, в який прилетіла міна, і побачили там із чотирьох бійців одного живого та одного пораненого. Інші, на жаль, загинули. Тож рятували бійця з позивним „Тернопіль“. Перший поранений, якого я виносив з поля бою, це як перша дівчина, запам’ятовується на все життя…».
Веселі спогади на війні теж є, хоч і мало, та іноді усмішка все ж з’являється на обличчі.
«Пам’ятаю Часів Яр, ми переховуємося від дронів у приватному секторі. Не всі місцеві виїхали, деякі „ждуни“ жили там до останнього. Майже всі будинки були пошкоджені та зруйновані. Лише деякі вціліли. І от ми ховаємось від дронів, виглядаємо у вікно і бачимо картину: бабця біжить з відром по воду, хрестить перед собою дорогу, а за нею летить FPV-дрон. Він лише переконався, що вона — цивільна мешканка, і полетів далі… Але те, як бабка хрестила дорогу, треба було бачити», — сміється «Норман».
І навздогін розповідає ще одну історію:
«Або двоє місцевих п’яничок, які нам зустрілися перед бойовим виходом. Один — з перев’язаною головою, інший — з трояндами. Мабуть, йшли на побачення. Під ногами розкидані міни-пелюстки, всюди ями від прильотів, а вони — на побачення. Сумне та смішне — поруч…»
Матеріал підготовлений Армія.інфо за сприяння НСЖУ. Фото – Оксана Чорна, відділення комунікацій 23 ОМБр.
