Спалена війною квітка. Спочатку вона всіма силами допомагала нашим хлопцям, підтримуючи тих, хто боронив рідну землю. Згодом і сама долучилась до лав Сил оборони. Свій шлях боротьби за свободу та незалежність України Анастасія Козинець продовжила в однострої, зі зброєю в руках. Сьогодні Кривий Ріг провів в останню путь молодшого лейтенанта, помічницю начальника служби авіації та протиповітряної оборони Сил оборони України Анастасію Козинець. Віддати останню шану захисниці прийшли найрідніші, друзі, близькі та побратими.
Вона не боялася небезпеки і вирушала туди, куди мало хто наважувався їхати. І навіть у найтемніші часи залишалася світлом для інших. Від перших днів повномасштабної війни Анастасія волонтерила на найнебезпечніших напрямках, не припиняючи поїздок навіть тоді, коли носила під серцем дитину. А в 2024 році вирішила стати до лав ЗСУ. Під позивним «Відьма» служила на Херсонщині та Запоріжжі, отримала статус учасника бойових дій. Попри все, зуміла зберегти в собі головне, кажуть побратими, доброту, людяність і безмежну любов до людей.
«Настя була надзвичайно активною. Завдяки їй була повністю налагоджена служба, бо бригада була створена наново. Вона активно комунікувала з підрозділами, займалася їхнім забезпеченням, мала дуже тісні стосунки з особовим складом. Це була надзвичайно чуйна людина, яка завжди приходила на допомогу. Для нас це важка втрата. Настільки шкода, що такі люди нас залишають», — не стримує емоцій начальник озброєння 153-ої окремої механізованої бригади Ярослав Шелудько.
Від солдата — до молодшого лейтенанта, помічниці начальника служби авіації та протиповітряної оборони Сил оборони України. За цими званнями і посадами – непростий шлях, мужність і відданість Україні. Для побратимів вона була бойовою посестрою, для друзів – надійною опорою, а для Іванни стала значно більшою – людиною, з якою ділила найважливіші миті життя.
«Це моя душа, моя найрідніша людина з неймовірно важкою долею і неймовірно красивою душею і великим серцем, — говорить подруга. – І вона відповідає кожній з перерахованих чеснот. З перших днів війни це відповідальна волонтерка і неймовірно чесна людина. Мені її подарувала доля. Ми пройшли разом стільки важких, стільки приємних і щасливих моментів, тому це, мабуть, найбільша моя втрата. Настя була для мене і мамою, і подругою, а ще вона неймовірно любила свою країну».
Її серце зупинилося раптово, коли Анастасія була вдома у відпустці. Їй було лише 42 роки. Без мами залишилося п’ятеро дітей, яких вона безмежно любила і яким присвятила своє життя. Наймолодшому синочку щойно виповнилося три роки. До його дня народження мама не дожила всього три дні. За мужність і заслуги перед громадою Анастасію посмертно нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом». Але найголовніше, вона залишила після себе любов, яку вклала у своїх дітей, і пам’ять про себе в серцях усіх, хто її знав.




