Лежанку від вибухів кидало і засипало землею, а дронова атака тривала 8 годин, — згадує Сергій, колишній оперуповноважений з Кривого Рогу про ворожі штурми під Урожайним.
У минулому криворіжець планував стати військовим. На початку 90-х років закінчив ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, але доля розпорядилася по-іншому. І чоловік багато років пропрацював в карному розшуку. Після виходу на пенсію подався працювати за кордон.
Про повномасштабну війну дізнався від сина, коли той зателефонував у перший же день вторгнення. Не розмірковуючи Сергій подався до військкомату і був щиро вражений чергами з добровольців.
Після бойового злагодження виїхав на ротацію до Херсонщини. Місце служби – мобільні вогневі групи. Далі була Донеччина – Урожайне. У селі на той час вже не залишилося жодного мешканця, кожна хата – розбита.
«Під час першої ротації росіяни не штурмували так масовано, розвідку проводили по двоє-троє. Ми їх «шугали» і вони відразу втікали. А зараз, дивлюся, йдуть вже контактні, ближні бої», — згадує Сергій. Гвардієць відразу заступив на позиції, де почалося пекло.
«Ввечері я заступив, а вже зранку наступного дня — стрілецький бій. Пробув там 4 дні і щодня, вранці та ввечері, нас намагалися штурмувати. Нам допомагала «пташка», коли йшла техніка противника працювала артилерія суміжників. Бувало, що ворог робив для себе димову завісу, щоби зайти непомітно. Та замість того, щоб наступати, вони розбігалися у різні боки», — згадує гвардієць.
«У той день, коли я отримав поранення, на нас йшло до 15 росіян. Щось вони там наплутали і думали, що йдуть до своїх. Спроби попередніх штурмів відрізнялися: була задіяна техніка, особовий склад – підготовлений. А ці спокійно йшли та говорили між собою. Командир дав по них чергу з кулемета і тоді розпочався бій», — згадує Сергій.
Приблизно за 2 години по них почали працювати скидами. Атака дронами тривала десь з восьмої ранку і до четвертої вечора.
«Від вибухів мою лежанку та мене засипало землею. У якийсь момент мій командир вирішив, що я загинув, але обійшлося – отримав уламкове поранення та забій руки. Поки ти перебуваєш на позиції, адреналін зашкалює. Та розуміння того, через що довелося пройти, приходить лише за кілька днів, коли аналізуєш бій та думаєш про те, як можна було зробити краще», — ділиться гвардієць.
Після поранення Сергій та його поранені побратими близько двох кілометрів добиралися до точки евакуації. Далі — шпиталь і лікування, яке триває й нині.
Джерело – сторінка військової частини 3011 Нацгвардії.
