28 січня вперше після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну театр Кам’янського покаже глядачам одну з найулюбленіших вистав кам’янчан – музичну комедію «Ханума». Напередодні цієї події виконавиця ролі найкращої грузинської свахи Хануми, актрса Юлія Жиліна дала інтерв’ю нашому виданню.
-У виставі «Ханума» весь сюжет ґрунтується на протистоянні двох найвідоміших тифліських свах Хануми та Кабато. Спочатку у цій виставі Ви грали роль Кабато, а потім уже почали грати Хануму. Чи не важко було перевтілюватись і чи не було труднощів із тим, що почали, як то кажуть, «грати за іншу команду»?
– По-перше, я не вважаю, що цей сюжет ґрунтується на протистоянні цих героїнь. Це вистава про людські взаємини, про справжні цінності. Справді, спочатку я грала Кабато кілька років, а потім мені запропонували спробувати роль Хануми. За духом Ханума мені ближча: вона більш щира і для неї в роботі свахи гроші не є головним. Їй важливо так поєднати людей, щоб вони потім були щасливими все життя, щоб перемогло кохання. Вона отримує насолоду від цього. Чи було у мене відчуття, що в ролі Хануми я почала грати проти своєї попередньої команди? Однозначно – ні. Кожну з героїнь я грала по-різному і кожну щиро любила. Досі я пам’ятаю весь текст Кабато й інколи треба себе стримувати, щоб автоматично не вийти на сцену на її репліку.
– Ви сказали, що Ханума Вам близька за духом. Тобто це одна з Ваших улюблених ролей?
– Мені дуже комфортно у ролі Хануми, але я не виділяю улюблених і нелюбих ролей. Кожна роль цікава своєю індивідуальністю.
– Декілька років тому Ви сказали в одному з інтерв’ю, що хочете навчитися співати джаз. Вже навчилися?
– Ні. Цьому вчаться все життя. Джаз – не просто музика, а стан душі. І якщо ти робиш це в кайф, то все обов’язково вийде. Цю справжню любов до джазу та віру в себе мені прищеплює наш педагог з вокалу Рузанна Степанян. Вона багато вкладає у своїх учнів, все досконально пояснює, розбирає кожну ноту, розповідає про різні стилі, видатних музикантів, радить, яких виконавців треба слухати, щоб прищеплювати собі цей смак.
– До репертуару театру повертається ще одна вистава за Вашою участю – «Я його дружина». Там у Вас невелика, але дуже яскрава роль – мами однієї з головних героїнь. Коли вона виходить на сцену, сюжет відразу ніби отримує друге дихання і глядацький інтерес «оживає».
– Роль прописана так, щоб викликати подібний ефект. Так, ця героїня трохи вульгарна, може дозволити собі випити, а коли випиває, у неї «розв’язується» язик. Проте глядачам вона подобається саме своєю безпосередністю.
– Дивіться, серед Ваших героїнь Ханума любить випити, ця мама любить випити, служниця з комедії «Гра в кохання» теж не проти випити келих чогось міцного. При цьому всіх цих героїнь дуже люблять глядачі. Як Ви вважаєте, чому взагалі глядачі традиційно досить доброзичливо ставляться до героїв, які трохи напідпитку?
– У мене не всі такі ролі. (Сміється). Але, як правило, глядачі справді симпатизують таким героям. Можливо, тому, що вони смішні, а може, тому, що людина, яка злегка напідпитку, стає більш щирою і відкритою. Ось ця щирість, відкритість, чесність і припадає до вподоби глядачам. Знаєте, до мене іноді в місті люди підходять і питають: «Скажіть, це ж Ви робите у виставі «Гра в кохання» ось це «Ху!», після того як вип’єте?» І навіть показують, як я це роблю.
– А Вас не ображає, що запам’ятовують саме такі моменти?
– Звичайно, ні. Мене абсолютно не ображає, що мене знають за цими ролями, що мою героїню можуть запам’ятати за одним словом чи жестом. Навпаки, це дуже приємно. Одного разу до мене на вулиці підійшла пані і запитує здивовано: «Ханума?!». Вона впізнала мене навіть без костюма, без гриму і подякувала мені за роль. Звичайно, це приємно.
– Як Ваша знаменита колекція слоників, частину якої зараз виставлено на Новій сцені театру?
– Поступово поповнюється. Після того, як вона була виставлена в театрі в серпні, додалося вже більше десяти експонатів. Друзі, знайомі та глядачі знають про це моє захоплення, бачать слоника, згадують про мене, купують та дарують мені. Навіть не знаю, скільки у мене зараз слоників, не рахувала.
– А домашні тварини у вас є?
– Є. Рудий кіт Тоша, Тошенька. Він повноправний член нашої родини.
Це наш улюбленець і йому дозволяється робити все, що завгодно. Ми його дуже любимо. Він для нас як маленька віддушина у такий складний час.
