Це спільний проєкт 120-ї бригади Вінницької Тероборони та міської ради
Центри розмістились у відділеннях ЦНАПів міста. На тепер муніципальні рекрутингові центри відкрились у всіх районах Вінницької області.
Навіщо потрібні такі центри. Які мотиваційні заходи проводять на Вінниччині. Чим рекурутингові центри кращі за ТЦК.
Про все це журналістка tv-news.dp.ua дізнавалась під час престуру, організованим Харківським пресклубом. Мій співрозмовник Роман Ковальський, військовослужбовець 120 бригади Тероборони, координатор Муніципальних рекрутаційних центрів у Вінниці та області.
— Хто у штаті Муніципальних центрах рекрутингу? Це люди цивільні чи військові?
— Міністерство оброни запустило рекрутерів з-поміж цивільних. Переважно, це дівчата, жінки, які раніше працювали в цивільних професіях, зокрема, психологи. У нас в муніципальних центрах працюють всі діючі військовослужбовці 120-ї Вінницької бригади ТРО. Підібрали людей адекватних, переважно вони пройшли бойові дії. Є декотрі після поранення, мають проблеми зі здоров’ям, але можуть вести з потенційними кандидатами предметну розмову про армію, про ЗСУ, про ТРО та про службу з власного досвіду. Це не демобілізовані, а діючі військовослужбовці.
— Вони викликають більшу довіру у тих, хто приходить до Центрів?
— Так. Є предметна розмова. Ми говоримо не про якісь ідеальні, нереальні речі – ми говоримо реально про те, яка служба, які є варіанти, які є труднощі, до чого потрібно бути готовим, який треба мати стан здоров’я, психологічний настрій і навіть речі, які тобі потрібно буде купити, щоб тобі комфортно було проходити службу у Збройних Силах України. Наші інструктори пройшли 10 онлайн занять з інструкторами міністерства оборони. Отримали від них програмне забезпечення.
— Відбираєте кандидатів лише для 120-ї бригади Вінницької Тероборони?
— Систему муніципальних центрів рекрутингу ми запустили для відбору кандидатів в ЗСУ не тільки у 120 бригаду, а, фактично, в усі сили оборони. Тобто, якщо людина приходить і бажає у 120 бригаду, то ми її показуємо вакансії, пояснюємо умови служби, соціальні гарантії та зарплату. Якщо людина хоче в іншу бригаду, то ми тоді контактуємо з рекрутерами цих підрозділів і перенаправляємо в інший підрозділ для консультації та анкетування та призову по мобілізації чи на контракт.
— Хто частіше звертається до рекрутингових центрів? Чого хочуть?
— Не секрет, що Збройні Сили України зараз є, мабуть, найбільшим роботодавцем в Україні. Жінки шукають роботу в ЗСУ за своїм профілем – це кухарі, психологи, лікарі, адміністратори. Щодо чоловіків, то я би поділив їх на кілька категорій. Перше – це люди, які повертаються в армію. Тобто, вони були демобілізовані, отримали поранення і зараз готові повернутись в армію з тих чи інших причин. Хтось, можливо, доглядав за матір’ю, її не стало і він зараз готовий повернутись в армію. Друга категорія – це люди, які відчувають, що скоро у них буде чи вже є повістка в кишені, але, поки що, не бойова. Переселенці також приходять, які патріотично налаштовані та готові приєднатись до сил оборони. І четверта категорія людей – це люди з проблемною біографією, які мали судимість, якісь невиплачені борги, аліменти. Ми таких людей консультуємо і пробуємо вирішити їхню життєву якусь складну ситуацію і долучити до Збройних Сил України.
— Чула таку думку, що начебто у рекрутингових центрах можуть дати повістки. Чи так це?
— Ні. В жодному рекрутаційному центрі ані Міноборони, ані муніципальному повісток не видають. Ми людину консультуємо, за її бажанням заповнюємо її анкету, допомагаємо пройти ВЛК, отримати всі необхідні документи для того, щоб уже згодом через ТЦК потрапити в навчальний центр і почати служити. Фактично – це такі профорієнтаційні центри, які ведуть відверту розмову з громадянами України, які цікавляться, або вже готові долучитись до ЗСУ.
— Тобто, боятись їх не варто?
— Скажу більше, в анкетах, які заповнюють рекрутери в центрах Міноборони, другим пунктом стоїть – ваш телефон, у нас телефон та персональні дані стоять в останньому пункті анкети. Якщо ви предметно цікавитесь роботою в ЗСУ, даєте дозвіл на обробку своїх персональних даних, тоді ми уже предметно починаємо говорити про ваше працевлаштування та службу в Збройних Силах України і уже в кінці ви даєте свій телефон, щоб ми могли з вами контактувати.
— Як все відбувається після того, як людина до вас звернулась?
— Людина телефонує, або приходить сама, або присилає, скажімо так, посередника – батька чи дідуся, якщо сам боїться. Починається розмова, інструктор представляється хто він, звідки та цікавиться інформацією про кандидата, зокрема його вік, професія, наміри, досвід. Консультуємо, агітуємо, звичайно, в першу чергу за 120 бригаду, пояснюємо які є вакансії в наших батальйонах, які спеціальності. А далі заповнюємо анкету, підшуковуємо людині вакансію, контактуємо з мобістами в батальйонах, пропонуємо цій людині на вибір посаду. Людина має час на роздуми. Фактично, ця анкета її не зобов’язує, щоб вона приходила наступного разу чи через тиждень йшла в армію. Вона може передумати. Ця анкета у такому випадку нікуди не йде, вона залишається в закритому доступі й ми її нікому більше не передаємо. Якщо людина висловлює наміри приєднатись до Сил оборони, тоді підшуковуємо її посаду, професію, підрозділ, допомагаємо пройти ВЛК з мінімальними затратами часу та коштів. І тоді через ТЦК оформлюємо в навчальний центр. Людина чекає, коли збереться її команда, потім її приходить повістка уже від ТЦК. Тобто, перед цим людина взяла час на роздуми, на поради від рідних, вирішила сама для себе куди вона йде, з ким вона йде і тоді вже йде в навчальний центр і в підрозділ, який вона обрала.
— Чим рекрутинговий центр кращий за ТЦК?
— Практично ми робимо одну і ту ж роботу паралельно. Тільки у нас свої підходи. У нас добровільність, людину сюди ніхто не змушує приходити, людина приходить сама за покликом душі чи інших обставин. Є певна категорія людей, які приходять уже з першою повісткою. Вони вже розуміють, що Збройні Сили взяли його «на олівець» і він має приєднатись до ЗСУ. У нас же людина отримає право вибору. В ТЦК цього вибору не буде. У нас ви приходите практично на ярмарку професій та спеціальностей в ЗСУ й обираєте самі. У вас є на це час, є консультант професійний, є людина, яка дасть пораду, допоможе оформити документи.
Я думаю, що такі рекрутингові центри мали б бути давно, ще до 2022 року. У країні, яка є проєвропейською саме така система мала б працювати давно.
— Скільки часу уже працюють Муніципальні центри у Вінниці, чи можна сказати про якісь результати. Хто частіше приходить чоловіки чи жінки? Що можете запропонувати жінкам?
— Ми працюємо з 11 березня. Є вже люди, які знаходяться в навчальних центрах. Щодо гендерного співвідношення, то жінок близько 20%, решта – чоловіки. Наймолодша жінка, яка приходила на контракт – 20 років. Тато в неї «ухилянт», брат – «ухилянт». А вона вирішила служити в ЗСУ. Сказала, що в сім’ї має бути хоч одна людина, яка захищає Україну. Найстаршій жінці – 52 роки. Є 5 основних професій, які шукають жінки у Збройних силах – медик, кухар, психолог, адміністратор, оператор БпЛА. Остання фішка – це жінка приходить на контракт, щоб чоловіка не забрали в армію. Чоловіки часто шукають професію за своєю основною спеціальністю. Після навчального центру більшість мають спеціальність – стрілок. Прийшов до нас молодий хлопець 25 років. Він спеціаліст в галузі кібербезпеки. І ми йому зараз шукаємо посаду у військовому зв’язку, де людина буде так само дотична до комп’ютерних технологій. Фактично, він буде продовжувати свою роботу, але вже у лавах ЗСУ. Якщо людина водій автомеханік, шукаємо роботу водія автомеханіка. Буває приходять віруючі з різних конфесій. Вони кажуть, що їм не дозволяє віра тримати зброю в руках, посилаються на статтю в Конституції, хоча основна стаття в Конституції – це захищати свою Батьківщину. Вони шукають роботу комірника, адміністратора, тобто виконувати господарські функції.
— Більшість хочуть тилові посади чи бойові?
— Тилові посади шукають десь один з чотирьох. Всі решта розуміють, що має бути зброя в руках, що він буде служити, що його шанси потрапляння на війну – 50 на 50. Сьогодні твій підрозділ знаходиться у Київській чи Житомирській області охороняє кордон, а завтра твій батальйон виходить на нуль і там уже залежно від поставлених завдань та бойових розпоряджень і ти потрапляєш на реальну війну. Люди це розуміють, ми їм це пояснюємо.
— Чи можуть до вас прийти ті, хто отримав повістку від ТЦК?
— 10% відвідувачів – це люди, які вже мають повістку в кишені. Вони пробують вскочити в останній вагон, підібрати підрозділ, де можливо служать його земляки чи знайомі. Таких щотижня чоловік п’ять приходить. Вони не кажуть, що у них є повістка. Вони приходять консультуватись. А через години дві приходять і кажуть, що у них уже є повістка в руках. А вона в нього вранці вже була в кишені.
— Вони ще встигають вскочити в останній вагон?
— Встигають. Якщо людина має бойову повістку, то ми вже таку людину не зможемо направити туди, куди вона хоче. Вона вже потрапила в перелік тих людей, які їдуть в навчальний центр. Тобто перша повістка – не бойова і можна приходити та отримувати, як і всі, консультацію.
— Які засоби використовуєте для мотивації. Я чула про такий майданчик «Обирай сам». Розкажіть про це.
— Уже два таких заходи у нас відбулись. Це такий агітаційно-патріотичний захід. Останній раз були присутні представники 15 бойових частин, представники семи військових навчальних закладів. Це майданчик, де люди приходять познайомитись з військовими, поспілкуватись, навіть приміряти на себе шолом. Діти приходять сфотографуватись з трофейною технікою. NLAW був дуже популярний, всі робили селфі. Це такий спосіб комунікації між військовими та цивільними. В цей день, звичайно, немає ніяких повісток. Це великий майданчик, де присутні 100 рекрутерів з 15 підрозділів. Люди приходять, спілкуються, говорять про те, що відбувається в країні і про те, що, можливо, скоро їм доведеться доєднатись до оборони. Молоді люди приходять та вивчають можливість отримання військової професії. Вони в армію не потраплять, але мріють бути пілотом, спеціалістом ППО та інше. Чимало людей приходить для того, щоб отримати консультацію від того чи іншого підрозділу, ближче познайомитись. Для дітей це така патріотична розвага – отримати шеврон, гарну листівку, зробити селфі з трофейною технікою чи військовим обладнанням.
Останній раз на такому заході за волонтерські кошти була організована польова кухня. Люди приходили пили чай, їли юшку і донатили, в тому числі на дрони для 120 бригади.
— На вашу думку, чи покращить ситуацію Закон про мобілізацію, чи більше, все таки, надія на рекрутинговий центр?
— Тут не можна розділяти. Закон має набути чинності 18 травня. Ми вже відчуваємо активність громадян як в ТЦК, у нас теж за останній тиждень активізувались і жінки, і чоловіки. Вони розуміють, що Закон скоро стане чинним. Вони використовують можливість отримати у нас консультацію, заповнити анкету та зробити свій свідомий вибір на користь того чи іншого підрозділу. Після 18 травня, думаю, що ця активність ще збільшиться. Ну а хто хоче втекти через Тису чи Дністер, заплативши 5 чи 10 тис. доларів, то думаю, що від цієї ідеї, на жаль, вони не відмовляться. Така у нас реальність.
— У визвольній боротьбі мають брати участь всі?
— Я, як доброволець з 24 лютого 2022 року вважаю, що мала б бути запущена державою загальна та тотальна мобілізація. Мали б всіх призвати на захист України. Можливо розбити всіх кандидатів на три або чотири черги. Одні добровольці, такі як я, просто прийшли з рюкзаком і на другий день отримали зброю. А хтось мав би знати, що через рік його покличуть в армію і підготуватись фізично та морально, можливо купити якісь речі. А то у нас виходить, що одні воюють, а інші жирують та гуляють. Для людини, яка приїздить з передової, з мінних полів – це просто шок. Коли ми бачимо, яка кількість молодих, татуйованих спортивних людей просто «забили» на війну, не донатять, не готуються до служби. Можливо у кожного є якась куплена довідка чи якийсь «блат», я не розумію. Я не бачу, що повністю вся країна напружилась і хоче перемогти у цій війні. Тому рекрутаційні центри, фактично, це такий інструмент для людей свідомих, патріотичних, якщо в них немає ще повісток на руках, залучитись до служби в ЗСУ, щоб вони вклали свій маленький внесок в цю майбутню перемогу, яку я однозначно вірю.
Бесіду вела Тетяна Верба
