Сьогодні у Кривому Розі попрощалися із захисниками Сергієм Шевченком та Валерієм Ляховим. Сергій загинув пів року тому під Торецьком на Донеччині. А Валерій поліг у 2024-му на Курщині.
У мирному житті він був шахтарем. Мобілізували Сергія Шевченка у травні минулого року. Служив спочатку у піхоті, а потім — у саперному підрозділі. Розрив міни на Торецькому напрямку обірвав життя бійця 22-го мотопіхотного батальйону. 1 червня нинішнього року, за тиждень до свого 48-го дня народження, Сергій Шевченко загинув.
«Разом працювали на шахті «Гвардійська». Коли я туди прийшов, Сергій був бригадиром дільниці №6. В колективі його поважали. Працьовитий, відповідальний. Міг навчити, підказати. На зміну завжди міг вийти, підмінити, якщо треба», — згадує колега Денис.
22 роки свого життя Сергій присвятив роботі на КЗРК. У полеглого воїна залишилась дружина та донька. Рідні з болем згадують його, як надзвичайно уважну, доброзичливу людину.
«Побратим, товариш, Герой, батько. Дуже за ним сумуємо, важко втрачати. Я з 2014 року на війні, повернувся. У 2022-му знову пішов. Поки є здоров‘я, будемо захищати свою землю. Дуже багато хлопців гине, не всіх ховають, бо не всіх знаходять. Всі це розуміють. Царство небесне нашим Героям», — важко добирає слова Денис.
В останню путь сьогодні провели й полеглого Валерія Ляхова. Він загинув майже рік тому на Курщині. Без єдиного сина залишилась згорьована мати.
«34 роки йому було, але він пішов захищати матір, рідну землю і всіх нас. Так і казав: «Якщо я загину, то загину Героєм». Він ніде не ховався. Це велика втрата для Ірочки. Він у неї один був, не одружений. Тепер вона не має онуків», — витирає сльози подруга родини Валентина.
Валерій Ляхов майже рік вважався безвісти зниклим. Рідні не полишали надію та молилися, щоб був живий, хоча б у полоні.
«Хороший, веселий був чоловік. Я з 2015 року служив, у 2024-му мене списали, а його забрали. Я йому телефонував, питався, що потрібно, а Валера відмовився, мовляв, нічого. Він вірив, що війна закінчиться, казав: «Я йду маму захищати», — згадує товариш Сергій.
«Він зник на Курщині. Ми знаємо, що звідтіля нікого в полон не брали. В мене син там був 9 місяців, то він казав: «З Курщини нікого в полон не беруть, навіть тих, хто поранений. Зачистка йде повна». Я можу подякувати Богу, що знайшли дитину. Його тіло матір дуже довго чекала. Слава Богу, що можна передати тепер землі те, що в тій домовині. Це дуже важко», — каже згорьована подруга матері Героя пані Валентина.
